На Запоріжжі знайшли могилу скіфської "амазонки"

Жіноче скіфське поховання знайшли археологи під час дослідження некрополя на Мамай-горі біля села Велика Знам'янка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.19:30.

Поховання виявилося непограбованим, що зустрічається дуже рідко. Біля лівої руки лежали вістря стріл, а в голові - бронзове люстерко. Наявність такого жіночого аксесуара свідчить про те, що ця пані була не простолюдинкою. А найцікавіше - у ногах скіф'янки стояла мініатюрна посудина для парфумів.

 

У тогочасному суспільстві скіфів, а це 2400 років тому, щодесята жінка мала зброю, вправно їздила на коні й володіла мечем.

Розкопки могили амазонки стали завершальними в цьогорічній археологічній експедиції Запорізького державного університету на скіфському некрополі Мамай-гора.

"Досліджено 372 поховання. Це найбільш великий могильник в євразійському степовому поясі, починаючи від Казахстану і до Дунаю. Цей могильник представлений переважно рядовим населенням. Як і в кожному суспільстві можлива градація і на цьому могильнику є захоронення заможних скіфів", - розповіла археолог Запорізького державного університету Світлана Андрух.

Як повідомлялося, у Швеції 8-річна дівчинка виявила в озері стародавній меч, вік якого становить близько 1,5 тисячі років.

Читайте також:

Експедиція Хортиця-Скуба 2018. Нові відкриття підводних археологів

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.