АНОНС: У Дніпрі представлять книгу про російську анексію Криму

«Люди «сірої зони» — це перша книга, у якій свідчать жертви окупації та люди, які не маючи владних повноважень, виступили проти російської армії. Для них «приєднання» півострова до Росії стало початком життя в «сірій зоні» — території, де не діють закони цивілізованого світу.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

 

У проекті авторів Анни Андрієвської та Олени Халімон йдеться про ту частину історії "кримської весни", яку замовчує або навмисно спотворює російська пропаганда.

Понад півсотні оповідей спростовують міфи про те, що анексія півострова була безкровна і що "кримчани не намагалися чинити опір, а добровільно вибрали Росію".

Як насправді Крим опинився під контролем Росії та чим це обернулося для його мешканців? Які методи застосовують російські спецслужби та силовики щодо мирних громадян на півострові?

Відповіді на ці та інші питання дають кримчани, які стали свідками та жертвами російського військового захоплення півострова навесні 2014 року.

Книга створена за підтримки Українського інституту національної пам'яті. Вона охоплює період життя кримчан, коли російські силовики та спецслужби почали проти них масові репресії.

Спікери:

Анна Андрієвська — співавторка книги "Люди сірої зони", журналістка.

Олена Халімон — співавторка книги "Люди сірої зони", співробітниця Українського інституту національної пам’яті.

Ігор Чайка — голова незалежної медіа-профспілки України. Автор фільму "Острів Крим.Дежавю"

Час: 30 вересня, неділя, 18:00

Місце: Mediaprostir (велика зала), пр. О. Поля, 2В, 0-й поверх (неподалік ОДА), в рамках книжкового фестивалю BOOK SPACE

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.