У Білорусі почав виходити білоруськомовний історичний журнал. ФОТО

Глянцеве ілюстроване видання "Наша гісторыя", засноване редакцією газети "Наша ніва", почало виходити від серпня 2018 року.

На даний час вийшло вже два числа журналу.

"До сих пір у Білорусі слабко розвинута система популяризації національної історії. З цього виходить місія редакції подолати розрив між наукою і масовими знаннями. Серед авторів — найкращі історики-науковці, а пишуть вони про різні епохи, героїв і лиходіїв", — наводить концепцію видання "Беларусский партизан".

 Фото: FB Андрій Динько

Журнал пропонує такі рубрики: "Звідки наш рід", "Біографія". "Політика", "Річ Посполита", "Військова слава", "СРСР", "Народи Білорусі", "Пра-світ", "Туристичні напрями", "Наша страва", "Кухонні історії", "Прості речі", "Господарство", "Анекдоти", "Комікс".

Редакція творчо підійшла до засобів зацікавлення читачів. З другого номеру журналу публікується комікс "Франциск. Народження короля" (сюжет Андрія Скурка, художник Антоніна Пашкевич). У третьому числі обіцяють додати комікс Олеся Киркевича про гетьмана Ходкевича. Для юних читачів пропонують дитячу сторінку.

Ескізи коміксу про гетьмана Ходкевича. Фото: nn.by 

Центральною темою першого номеру журналу стало Велике князівство Литовське. Окрім серйозних публікацій читачі можуть прочитати історичні анекдоти, рецепти і комікс.

 У першому номері навіть є стаття про радянського агента Богдана Сташинського, який убив лідерів ОУН Лева Ребета і Степана Бандеру. Фото: belaruspartisan.by

Як пише "Наша ніва", темою другого числа є постать Кастуся Калиновського, керівника повстання 1863 року, якого білоруси вважають своїм національним героєм.

  Фото: nn.by 

Серед 25 публікацій на 100 сторінках номеру також:

  • Війна після війни: антирадянське підпілля в післявоєнній Білорусі.
  • Знаменити радянський шпигун Кім Філбі, білоруський слід.
  • Із ГУЛАГу на Райхстаг. Історія генерала, білоруса Михайла Букштиновича.
  • Як сирота став найбагатшим селянином Гродненської губернії: ким він був і чщо стало з його предками.
  • Артилерія Несвізького замку.
  • Славне минуле білоруського сиру.
  • Яким собак тримали наші предки.
  • Початок коміксу про білоруського першодрукаря Франциска Скорину.
 Фото: nn.by 

Окрім паперової версії, можна придбати й електронну у форматі pdf. Журнал "Наша гісторыя" редагують Андрій Динько і Олександр Пашкевич.

За словами головного редактора, журнал мав проблеми з дистрибуцією. "Приватні розповсюджувачі вже мають його, вже продали перший завіз, отримали другий. А державні розповсюджувачі й мукають, і теляться. Одна область взяла, інша ніяк не підпише договір, третя погоджується продавати тількив павільйонах, а не в кіосках. Ну а як оголосити про вихід, коли не скажеш докладно, де можна купити?", — бідкався Андрій Динько в серпні цього року.

Читайте також:

У Білорусі влада відмовилась встановили меморіальну дошку БНР

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.