АНОНС: Вахтанг Кіпіані в головній науковій бібліотеці Закарпаття

1 вересня всі охочі зможуть відвідати зустріч із головним редактором "Історичної правди" Вахтангом Кіпіані в Ужгороді.

Вахтанг Кіпіані, головний редактор онлайн-видання "Історична правда", телепередачі "Історична правда з Вахтангом Кіпіані" на каналі ЗІК, викладач магістерської програми журналістики Українського католицького університету та кафедри зв'язків з громадськістю Києво-Могилянської академії та засновник Музею-архіву преси та самвидаву, проведе зустріч з мешканцями Ужгорода на тему "Навіщо історія потрібна неісторикам?".

 



Cубота, 1 вересня, 17.00

Місце: Закарпатська обласна універсальна бібліотека ім. Ф. Потушняка (м. Ужгород, пр. Свободи, 16).

Організатор: видавництво "Гражда".

Вхід вільний.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.