У Покровську встановили 2-метровий пам'ятник композитору Леонтовичу. ФОТО

26 серпня в місті Покровськ у Донецькій області урочисто відкрили пам'ятник видатному композиторові, авторові "Щедрика", Миколі Леонтовичу.

Про це повідомляє УКРІНФОРМ з посиланням на прес-службу Покровської міської ради.

"Пам'ятник Леонтовичу відкрили сьогодні увечері. Він встановлений на вході в парк "Ювілейний" в мікрорайоні Південний. Річ у тому, що Микола Леонтович чотири роки жив у Покровську, працював в музичній школі, яку заснував. Композитор тут написав і свого легендарного "Щедрика", — сказав прес-секретар міськради Юрій Коваль, зазначивши, що цей пам'ятник створено коштами місцевого бюджету.

 Усі фото: УКРІНФОРМ

Автор пам'ятника — заслужений художник України, переселенець із Горлівки Петро Антип розповів кореспондентові Укрінформу детальніше про відкритий у Покровську пам'ятник композиторові.

"Ідея цієї скульптурної композиції моя, але для її виконання я запросив ще скульпторів і архітектора. Терміни були стислі, тому довелося залучати людей. Наш колектив з п'яти чоловік працював впродовж майже трьох місяців над створенням пам'ятника", — сказав Антип. І додав, що в роботі брали участь скульптори Микола Бірючинський, Іван Гутима, Сергій Лебедницький, а також скульптор-майстер по металу, який відливав у бронзі, — Олександр Сердюк і архітектор Сергій Шапошников.

 

"Цей пам'ятник з бронзи, граніту і скла. Його в Харкові відливали, в Києві ліпили, граніт брали в Житомирі, скло відливали у Дніпрі. Цікава, об'ємна вийшла композиція, зі скляними елементами. Бронзова фігура Леонтовича в ній на центральному місці — 2,2 метра у висоту", — розповів Антип.

За його словами, замовником пам'ятника виступила Покровська міськрада, проект цей недешевий, тому що усі матеріали дорогі.

 

"Ми вивчали історію, дуже щільно працювали з історичним музеєм Покровська. Фахівці музею давали нам потрібну інформацію, починаючи від того, які черевики, який костюм повинні зафіксувати, створюючи образ композитора", — пояснив автор пам'ятника. 

На відкритті скульптурної композиції співав дитячий хор "Щедрик" (м.Київ), лауреат міжнародних конкурсів в США, Канаді, Польщі та Італії. 

Як повідомлялося, в польському Щецині будують черговий пам’ятник "жертвам українських націоналістів". 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.