У Польщі досі не можуть поділити штучний пеніс 250-літньої давнини

Три роки тому в старому туалеті в центрі Гданська знайшли унікальну пам’ятку старовини — штучний член, якому понад 250 років. Ідеально збережений об’єкт став відомий на цілий світ, однак він зник так само швидко, як і знайшовся. Попри запевнення музейників, його немає не жодній експозиції. А Археологічний музей у Гданську не хоче відповідати, що з ним зараз.

Про це пише у своєму розслідуванні "Wyborcza. Trojmiasto".   

Археологічний музей Гданська обіцяв виставити фалоімітатор як експонат для туристів. Але досі артефакт не можна побачити в жодному музеєві, не було жодної його презентації, а сам Гданський музей утримується від коментарів.

Еротичний артефакт знайшли три роки тому майже в самому центрі Гданська  у розкопках при Підвалі Предміським, де тепер будують готель. Предемет зберігався в старому туалеті, що, на думку науковців, створило ідеальні умови для збереження натуральних матеріалів, з яких він зроблений.

Артефакт виконаний із тваринної шкіри, заповнений волоссям, а кінцівку увінчує твердий дерев’яний держак. Його датують серединою XVIII ст.

  Фото: Воєводське управління охорони пам’яток у Гданську

Речник воєводського зберігача пам’яток давнини Марчин Тимінський тоді стверджував, що штучний пеніс "найімовірніше, загубила особа, яка ним користувалася".

У ті часи еротичні іграшки були річчю коштовною, яку могли дозволити собі тільки найзаможніші верстви суспільства. Разом із фалосом археологи викопали також шпаги, з чого випливає, що туалет розташовувався при школі фехтування.

"Досі ця пам’ятка старовини перебуває на реставрації. Юридичний статус об’єкта не врегульований, тож Археологічний музей не може ним розпоряджатися. Предмет знайшли за допомогою приватної археологічної фірми. Ми готові до прийняття, якщо археолог виконає всі формальні вимоги",  говорить Ольга Круковська, відповідальна за зв’язки зі ЗМІ у гданському Археологічному музеєві.

На всі запитання в музеї відповідають фразами на кшталт "роботи складні і ще тривають", "пам’ятка мусить полежати" і "немає сенсу продовжувати".

"Формально під час передачі старожитностей інвентаризатор готує звітні документи від археолога і далі офіційно передає об’єкт у розпорядження конкретному музеєві. Інструкції передабчають на це три роки від моменту закінчення археологічних робіт, а цей термін ще не минув" пояснює речник Воєводського управління охорони пам’яток у Гданську Марчин Тимінський.

 Фото: Воєводське управління охорони пам’яток у Гданську

Іншої думки дотримується власник археологічної фірми Матеуш Янчинський:

"Дослідження археологічні закінчилися ще на початку того року і з того моменту нараховується три роки. До того часу археологічний музей не відгукувався до мене щодо питання передачі пам’ятки, і це ще дискусійне питання, чи об’єкт потрапив власне до Археологічного музею Гданська".

"Щоб він був так довго на реставрації, то це смішно. Це ж не вівтар Віта Ствоша, на яким роботи мають тривати кілька років, — говорить власник одної з реставраційних фірм, який хотів залишитися анонімним. — У випадку зі шматком шкіри й волосся немає потреби в спеціальних досілджень, ані в ускладнених реставраційних процесах. Коли об’єкт потрапляє в реставраційну майстерню, найперше роблять фотодокументування, потім опис, тобто з чого зроблений предмет. У випадку зі шкірою — достатньо дослідження під мікроскопом. Для фахівця це роботи максимум на кілька тижнів".

Жодна з інституцій, з якими контактувала "Wyborcza. Trojmiasto", не змогла відповісти, коли знахідка потрапить на експозицію і чи взагалі зможуть її побачити відвідувачі музею.

Як повідомлялося, американські вчені відтворили карту, яка стала натхненням для мореплавця Христофора Колумба здійснити подорож чеез Атлантику. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.