У Польщі досі не можуть поділити штучний пеніс 250-літньої давнини

Три роки тому в старому туалеті в центрі Гданська знайшли унікальну пам’ятку старовини — штучний член, якому понад 250 років. Ідеально збережений об’єкт став відомий на цілий світ, однак він зник так само швидко, як і знайшовся. Попри запевнення музейників, його немає не жодній експозиції. А Археологічний музей у Гданську не хоче відповідати, що з ним зараз.

Про це пише у своєму розслідуванні "Wyborcza. Trojmiasto".   

Археологічний музей Гданська обіцяв виставити фалоімітатор як експонат для туристів. Але досі артефакт не можна побачити в жодному музеєві, не було жодної його презентації, а сам Гданський музей утримується від коментарів.

Еротичний артефакт знайшли три роки тому майже в самому центрі Гданська  у розкопках при Підвалі Предміським, де тепер будують готель. Предемет зберігався в старому туалеті, що, на думку науковців, створило ідеальні умови для збереження натуральних матеріалів, з яких він зроблений.

Артефакт виконаний із тваринної шкіри, заповнений волоссям, а кінцівку увінчує твердий дерев’яний держак. Його датують серединою XVIII ст.

  Фото: Воєводське управління охорони пам’яток у Гданську

Речник воєводського зберігача пам’яток давнини Марчин Тимінський тоді стверджував, що штучний пеніс "найімовірніше, загубила особа, яка ним користувалася".

У ті часи еротичні іграшки були річчю коштовною, яку могли дозволити собі тільки найзаможніші верстви суспільства. Разом із фалосом археологи викопали також шпаги, з чого випливає, що туалет розташовувався при школі фехтування.

"Досі ця пам’ятка старовини перебуває на реставрації. Юридичний статус об’єкта не врегульований, тож Археологічний музей не може ним розпоряджатися. Предмет знайшли за допомогою приватної археологічної фірми. Ми готові до прийняття, якщо археолог виконає всі формальні вимоги",  говорить Ольга Круковська, відповідальна за зв’язки зі ЗМІ у гданському Археологічному музеєві.

На всі запитання в музеї відповідають фразами на кшталт "роботи складні і ще тривають", "пам’ятка мусить полежати" і "немає сенсу продовжувати".

"Формально під час передачі старожитностей інвентаризатор готує звітні документи від археолога і далі офіційно передає об’єкт у розпорядження конкретному музеєві. Інструкції передабчають на це три роки від моменту закінчення археологічних робіт, а цей термін ще не минув" пояснює речник Воєводського управління охорони пам’яток у Гданську Марчин Тимінський.

 Фото: Воєводське управління охорони пам’яток у Гданську

Іншої думки дотримується власник археологічної фірми Матеуш Янчинський:

"Дослідження археологічні закінчилися ще на початку того року і з того моменту нараховується три роки. До того часу археологічний музей не відгукувався до мене щодо питання передачі пам’ятки, і це ще дискусійне питання, чи об’єкт потрапив власне до Археологічного музею Гданська".

"Щоб він був так довго на реставрації, то це смішно. Це ж не вівтар Віта Ствоша, на яким роботи мають тривати кілька років, — говорить власник одної з реставраційних фірм, який хотів залишитися анонімним. — У випадку зі шматком шкіри й волосся немає потреби в спеціальних досілджень, ані в ускладнених реставраційних процесах. Коли об’єкт потрапляє в реставраційну майстерню, найперше роблять фотодокументування, потім опис, тобто з чого зроблений предмет. У випадку зі шкірою — достатньо дослідження під мікроскопом. Для фахівця це роботи максимум на кілька тижнів".

Жодна з інституцій, з якими контактувала "Wyborcza. Trojmiasto", не змогла відповісти, коли знахідка потрапить на експозицію і чи взагалі зможуть її побачити відвідувачі музею.

Як повідомлялося, американські вчені відтворили карту, яка стала натхненням для мореплавця Христофора Колумба здійснити подорож чеез Атлантику. 

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.