На запорізькій Мамай-горі знайшли поховання амазонки. ФОТО

Група археологів, студентів та волонтерів, яка проводить археологічну експедицію на Мамай-горі, що у Великій Знам’янці Кам’янсько-Дніпровського району, виявили поховання, якому близько 2400 років.

Про це повідомляє ІА ЗІК.

 Поховання амазонки. Фото: Мамай-Гора

Археологи знайшли поховання скіф’янки-войовниці, саме таких жінок описував давньогрецький історик Геродот та саме їх називали амазонками.

У знайденому на Мамай-горі похованні скіфської пані дослідники також розкопали мініатюрний посуд – лекіф, в якому тогочасні жінки знатного походження зберігали парфуми або ароматичні масла, вишукане бронзове люстерко, бронзові наконечники стріл та два свинцевих пряслиця. Поховання археологи орієнтовно датують першим тисячоліттям до Р.Х.

Лекіф. Фото: Мамай-Гора

Бронзове люстерко. Дзеркальця в уявленнях стародавніх людей, крім естетичної, мали також певну сакральну функцію і відношення до потойбічного світу – саме тому такий реквізит іноді зустрічається, зокрема, в жіночих скіфських похованнях.

 Бронзове люстерко. Фото: Мамай-Гора

"Пляма" поховальної ями, що в менш виразному вигляді була помічена археологами після зняття траншеї бульдозером, після горизонтальної зачистки штиковою лопатою дуже добре проглядалася.

З цього моменту почалася філігранна ручна робота по "зачистці", обережному дослідженню поховального комплексу – багатогодинна кропітка праця під літнім сонцем.

Тепер антропологи мають встановити, скільки ж років було цій амазонці, від чого вона померла – у бою чи від хвороби.

Дослідники також зазначили, що за кількістю понад два десятки належать жінкам-воїнам, амазонкам. Кожна десяка жінка у тогочасному суспільстві, а це 4 сторіччя до Р.Х, була воїном, носила зброю й відбувала військову повинність на ряду з чоловіками.

Читайте також:

"Кола на полях", або як спека допомагає археологам робити історичні знахідки. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.