Діти командирів УПА-Південь передали їх бойові нагороди до НМІУ. ФОТО

Нагороди двох командирів УПА-Південь Василя Кука й Василя Процюка урочисто передали в Національний музей історії України 17 серпня.

Золотий хрест бойової заслуги — найвища бойова нагорода Української повстанської армії. Василь Процюк-"Кропива" був одним із трьох повстанців, які були нагороджені нею двічі (1945 і 1952). Це нагородження, як і більшість такого рангу, були посмертними.

Ескіз ордена розробив відомий графік українського підпілля Ніл Хасевич.

 Соліст гурту "Тінь Сонця" Сергій Василюк (2-й зліва), онучка Василя Проюцка Ірина Жираде (1-ша зліва), правнук Василя Проюцка (3-й зліва), син Микола Процюк (4-й зліва), генеральний директор НМІУ Тетяна Сосновська (3-тя справа), син Головного командира УПА (1950-54) Василя Кука Юрій (2-й справа)

В УПА "Кропива" стояв біля витоків перших загонів, з початку 1944 року очолював штаб генеральної військової округи УПА-Південь. Загинув у бою з Внутрішнімі військами НКВД 13 черня 1944 році — застрелився в оточенні.

Самою ж УПА-Південь командував Василь Кук-"Леміш", досвідчений підпільник, колишній крайовий провідник ОУН на Півенно-східних українських землях (1942—1943) і майбутній Головний командир УПА (1950—1954). Кука схопили агенти КГБ в 1954 році.

  Син начальника штабу УПА-Південь Василя Проюцка Микола передає генеральному директорові НМІУ Тетяні Сосновській Холотий хрест бойової заслуга свого батька

Нагороди своїх батьків до музею передали їхні сини. Микола Процюк зі своєю донькою Іриною Жираде один із хрестів подарували в музейну колекцію, а інший — правнукові Василя Процюка на пам’ятку про свого героїчного прадіда.

"Про те, ким насправді був мій батько, я дізнався лише на 50-му році життя. До того я пам’ятав лише, як мати спалювала фотографії та забороняла розпитувати про нього", — згадує Микола Процюк.

 Син начальника штабу УПА-Південь Василя Проюцка Микола та його донька Ірина

Золотий хрест бойової заслуги Василя Кука передав до музею його син Юрій Кук. На додачу, під час урочистостей продемонстрували іншу автентичну річ останнього командувача УПА — рушник, який Василеві Куку вишила його мати як оберіг у 1947 році. Цей рушник, який "Леміш" завжди носив при собі, передала у фонди Національного музею історії України племінниця Кука Ольга Филимонівна 8 липня 2018 року.

 Син останнього Головного командира УПА Василя Кука Юрій передає Золотий хрест бойової заслуги свого батька до музею

На завершення патріотичних пісень заспівав лідер рок-групи "Тінь сонця" Сергій Василюк.

Як повідомлялося, архів уряду Західноукраїнської Народної Республіки в Римі відреставрували й оцифрували.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.