У Польщі відсвяткують пeрeмогу над військом Ярослава Мудрого

Урочистість відбудeться під урядовим патронатом. В афіші події повідомляють, що почeсний патронат прийняв міністр внутрішніх справ Польщі Блащак.

Як відзначають організатори – метою заходу є вшанування 1000-літньої історії однієї з найбільших перемог середньовічної польської армії.

 

Битва над Бугом відбулася 22 липня 1018 року поблизу містечка Грубешів між польськими військами Болеслава Хороброго та військами київського князя Ярослава Мудрого під час походу Болеслава на Київ.

На думку організаторів дійства – це історична подія, яка допомогла в нарощуванні влади династії перших П’ястів.

У святкуванні, що організоване місцевими органами влади та установами, візьмуть участь групи історичних реконструкторів з Польщі та інших країн.

Довідково. У 1016 р. Ярослав Мудрий на чолі новгородських і найманих варязьких військ здобув перемогу над Святополком та його союзниками печенігами під Любечем на Дніпрі і став великим князем київським. 1017 року Київ витримав печенізьку облогу.

У 1018 році на Русь рушив Болеслав Хоробрий, Ярослав вийшов на Волинь назустріч йому з київсько-новгородсько-варязьким військом.

Після Битви над Бугом Святополк підтримуваний поляками увійшов у Київ і розмістив польські війська в містах, де почало назрівати невдоволення, а потім і за наказом самого Святополка стали організовуватися вбивства поляків.

У нагороду за допомогу в відвоюванні київського престолу Святополк віддав Болеславу завойовані Володимиром Великим червенські гради на лівому березі Західного Бугу, і польські війська залишили Русь.

Після поразки Ярослав утік у Новгород і хотів тікати далі до Швеції, але був затриманий новгородцями, що побоюються помсти Святополка. 1019 року було зібране нове військо. Святополк виявився не готовий до протистояння і відразу втік до печенігів, поступившись київським престолом Ярославу. У тому ж році Святополк воював з ним у вирішальній битві на річці Альті.

Легенда про меч Щербець. Щербець (пол. Szczerbiec) — власна назва меча — коронаційної реліквії польських королів. Єдина зі збережених давніх реґалій династії П'ястів.

За легендою, меч отримав своє ім'я після того, як на ньому залишилася щербина після удару Болеслава Хороброго цією зброєю по Золотих воротах (на виїзді з Києва 1018 року).

Але цю подію вважають малоймовірною, бо похід Болеслава Хороброго на Київ відбувся ще до будівництва Золотих воріт (1037).

Реальна історія Щербця простежується від XIII століття. Спочатку меч був знаком судової влади польських королів. Коронаційним парадним мечем Щербець став з 1320, коли після возз’єднання доти розділеної Польщі мечем у Вавельській катедрі коронували на престол Владислава Локетка. У такий спосіб меч використовували до кінця 18 століття, за винятком коронацій деяких правителів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.