Спецпроект

У Харкові вшанували розстріляних у 1940-му офіцерів Війська Польського

На Меморіалі жертвам тоталітаризму в Лісопарку Харкова вшанували пам'ять розстріляних навесні 1940 року польських офіцерів

Про це повідомляє Depo.Харків з посланням на прес-службу Харківської міськради.

У пам'ятному мітингу взяли участь віце-прем'єр-міністр Республіки Польща Пйотр Глінський, віце-прем'єр-міністр України Павло Розенко, харківські посадовці, а також польські військовослужбовці і близько 80 представників родин загиблих польських офіцерів.

 

Глінський нагадав про трагічні події весни 1940 року і назвав імена розстріляних і похованих на меморіалі польських офіцерів.

 

У свою чергу, Розенко зазначив, що крім польських військовослужбовців, на цьому місці спочивають тисячі мирних громадян, які стали жертвами політичних репресій.

"Це місце окроплене невинною кров'ю українців і поляків, воно священне для нас і є місцем нашої спільної історичної пам'яті. Розстріли польських військовополонених проводилися без єдиного суду і слідства. По суті, події в Харкові навесні 1940 року можна поставити в один ряд зі злочинами співробітників НКВС в Катині. Польща і Україна мають однаково важку спадщину тоталітарного комуністичного режиму", - підкреслив віце-прем'єр.

 
 

Польська й українська сторони вшанували пам'ять загиблих земляків хвилиною мовчання. У знак пам'яті пролунав триразовий залп з автоматів польських вояків. Учасники мітингу поклали квіти до меморіалу з український і польської сторін.

Священнослужителі провели молебень в пам'ять про жертв політичних репресій.

Докладніше про розстріли полонених польських офіцерів у Харкові та інших місцях читайте в нашому спецпроекті "Катинь"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.