У Росії дізналися про таємний наказ, спрямований на знищення даних про репресованих

У Росії на підставі засекреченого наказу від 2014 року знищують архівні відомості про репресованих громадян СРСР.

Про це розповів директор Музею історії ГУЛАГу (Москва) Роман Романов у листі на ім’я радника президента РФ і голові Ради з прав людини при Президентові РФ (рос. СПЧ) Михайла Федотова, передає "Медуза" з посиланням на "Коммерсант".

Ідеться про знищення облікових карток, які складалися на в’язнів концтаборів, що виходили з ув’язнення. Картки містиили дані про людину та її перебування в системі таборів.

Про існування наказу "Про затвердження настанови з ведення та використанння централізованих оперативно-довідкових, криміналістичних і розшукових обліків, які формуються на базі органів внутрішніх справ РФ" від 12 лютого 2014 року під грифом "для службового користування" дізнався один із дослідників Сергій Прудовський в Управлінні МВС РФ по Магаданській області.

Зокрема, в наказі йдеться про те, що картки слід знищувати по досягненню засудженим віку 80 років. Наказ підписаний МВС, Мін’юстом, МНС, Міноборони, ФСБ, Федеральною службою з контролю за обігом наркотиків, Федеральною митною службою, Федеральною слжубою охорони, Службою зовнішньої розвдіки, Генпрокуратуро та Державною фельд’єгерською службою.

"Кримінальні справи громадян зберігаються або у ФСБ, або в держархівах. Але всі вони закінчуються датою засудження і відомостями про вирок: розстріл або табір. З розстрілом зрозуміло. А інформація, куди відправили засудженого до таборів, чи вижив він, чи переводився з одного табору в інший, міститься лише в облікових кратках, які зберігаються в МВС. І ця інформація після знищення картки приречена на забуття", — пояснив Прудовський.

Голова СПЧ Федотов пообіцяв розібратися в проблемі знищення архівних відомостей. "Це принципово важливо, оскільки це засіб протидії фальсифікації історії. Коли є документ, його фальсифікувати практично неможливо. А коли документа немає, можна вигадати все, що завгодно", — заявив він "Коммерсанту".

Нагадаємо, Апеляційний суд Київської області реабілітував проуенерівського повстанського отамана Федора Артеменка ("Орлика") та його соратників.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.