50 історій свідків. У Києві презентували книгу про російську окупацію Криму

Понад півсотні розповідей свідків та жертв російської окупації спростовують міф про безкровну анексію Криму - 5 червня у Києві презентували книгу «Люди "сірої зони"».

Це перша книга, у якій свідчать жертви окупації і ті, хто виступив проти російської армії, повідомляють в Українському інституті національної пам'яті. Для них "приєднання" півострова до Росії стало початком життя в "сірій зоні" — території, де не діють закони цивілізованого світу. 

Книга створена за підтримки УІНП. Вона охоплює період життя кримчан, коли російські силовики та спецслужби почали проти них масові репресії. 

Презентація книги "Люди "сірої зони"" відбулася в третю річницю початку кримінального переслідування кримчан російською владою за участь у Євромайдані. Після вироків кримських судів за це відбувають покарання активісти Олександр Костенко та Андрій Коломієць. Також у книзі представлені історії кримських політв'язнів, зокрема, Олега Сенцова та Володимира Балуха, які зараз голодують у російській в'язниці та сімферопольському СІЗО.

 

За останні чотири роки російська влада всіляко переконує світ, що кримчани добровільно погодилися стати частиною Росії і що тепер живуть щасливим життям. Герої книги "Люди "сірої зони"" власними прикладами доводять, що це не так, - зазначила співавторка книги "Люди "сірої зони"", журналістка Анна Андрієвська. 

"Анексія Криму замішана на крові, стражданнях десятків тисяч родин та тотальній брехні. Я думала, що за чотири роки анексії Криму багато зі спогадів її свідків просто зникне. Але це не так: люди пам'ятають це так, наче події весни 2014 року були вчора. Ці розповіді гідні того, щоб про них дізнався світ", - каже вона.

За словами співавторки книги "Люди "сірої зони"", співробітниці УІНП Олени Халімон, кримчанам було непросто свідчити. 

"За цими людьми стежили, залякували, переслідували, вони були в полоні. Окремі з них по кілька місяців вагалися, чи свідчити. Усі розповідали власні історії зі сльозами на очах, тремтінням голосу і рук. Декотрі з очевидців окупації після переїзду з Криму і досі бояться називати у розповідях своє ім’я", - розповіла Олена Халімон.  

 

Як розповів Голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, публіцист Володимир В’ятрович, у фокусі діяльності Українського інституту національної пам’яті - ХХ століття:

"Ми публікуємо книги, робимо виставки про становлення та функціонування  комуністичного тоталітарного режиму в 1917-1991 роках, його спроби знищити український визвольний рух. Книга, яку презентуємо сьогодні виходить поза ці хронологічні рамки, але вона теж про репресії та придушення свободи".  

"Ця книга свідчень про події 2014 року є застереженням для України та світу, що неподолана тоталітарна спадщина може деформувати сьогодення, наближати його до власних недемократичних стандартів. Адже ситуація в Криму сьогодні - це повернення до радянського минулого", - пояснив Володимир В’ятрович.

Андрій Щекун, співкоординатор руху "Євромайдан Крим", наголосив на важливості висвітлювати події сьогодення, що відбуваються в тимчасово окупованій "сірій" зоні.

"Нам потрібно пам’ятати про кримчан - політичних в’язнів Кремля, які пожертвували власним життям заради територіальної цілісності нашої держави, заради майбутнього України", - нагадав активіст. 

Електронний варіант книги "Люди "сірої зони" можна отримати безкоштовно на Google Play або на сайті Українського інституту національної пам’яті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.