АНОНС: Оголошення найкращого проекту Музею Революції Гідності

У Києві відбудеться брифінг, присвячений підведенню підсумків ІІ стадії Міжнародного відкритого архітектурного конкурсу проектів на кращу проектну пропозицію щодо об’єкта "Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності".

Про це повідомляє Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності.

 Тереторія майбутнього музею. Фото з квадрокоптера

За результатами засідання міжнародного повноважного та незалежного журі конкурсу 27 червня 2018 року в місті Києві в номінації "Музей Революції Гідності" визначено лауреатів конкурсу, які одержать 1-у, 2-у та 3-ю премії.

Оголошення переможця конкурсу відбудеться під час брифінгу.

Учасники брифінгу:

Міністр культури України – Євген Нищук

Генеральний директор "Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності" – Ігор Пошивайло

Представник компанії-організатора конкурсу – Бенжамін Хоссбах [phase eins]./Німеччина

Голова журі конкурсу, заслужений архітектор Німеччини – Матіас Зауербрух

Голова громадської організації "Родина Героїв Небесної Сотні" – Володимир Бондарчук

Головний архітектор міста Києва, директор Департаменту містобудування та архітектури КМДА – Олександр Свистунов

Нагадуємо, що в квітні 2017 року за указом Президента України від 04.04.2017 № 98/2017 "Про Організаційний комітет з питань розвитку Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності" розпочав роботу Організаційний комітет.

Міжнародний відкритий архітектурний конкурс проектів на кращу проектну пропозицію щодо об’єкта "Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності" (м. Київ) оголошено в жовтні 2017 року.

Переможців конкурсу в номінації "Меморіал Героїв Небесної Сотні" було визначено в лютому 2018 року. Це архітектори Ірина Волинець (Львів/Україна) та Марія Процик (Роттердам/Нідерланди).

Після підведення підсумків конкурсу в номінації "Музей Революції Гідності" та громадського обговорення конкурсних пропозицій буде укладено договір із переможцем конкурсу та розпочато роботи з розроблення проектно-кошторисної документації для будівництва Музею Революції Гідності.

Акредитація ЗМІ обов’язкова за тел.: 234-15-36 та e-mail: presa@mincult.gov.ua.

Час: 28 червня, четвер, 16.00

Місце: м. Київ, вул. Івана Франка, 19, Міністерство культури України, к. 222 (2-1 поверх).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.