АНОНС: У Львові презентують фотоальбом вояків УПА та АТО

Фотоальбом присвячено пам’яті воїна Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» (ДУК ПС), учасника бойових дій на Сході України Антона Кіреєва – «Сифона» (07.11.1973 –05.10.2014), який зі зброєю в руках захищав незалежність і територіальну цілісність України й поліг в бою з агресором неподалік міста Донецька біля села Спартак.

Про це "Історичній правді" повідомили організатори заходу.

 

Будучи професійним фотографом, Антон Кіреєв "воював" також і своїм фотоапаратом, фіксуючи тилові й прифронтові будні своїх побратимів, багато з яких (як і він) загинули за нашу волю і незалежність держави.

Знімки "Сифона" дають можливість читачам побачити зримі образи тих, хто у грізний час випробувань добровільно взяв до рук зброю, аби стати на захист рідної землі.

У цьому плані новітня історія появи добровольчих батальйонів, одним з яких був ДУК ПС, перегукується з подіями 75-річної давнини, коли восени 1942-го року на Волині постали перші відділи УПА.

Специфіка її функціонування та жорсткі вимоги конспірації дуже обмежували можливості ведення фотолітопису українського резистансу, але попри несприятливі умови і брак апаратури, у лавах повстанців "працювало" чимало фотографів.

Серед них особливо виділяється Дмитро Білінчук – "Хмара", в доробку якого понад півсотні (а можливо й більше) світлин 1945 – 1951 рр., тематика яких "перегукується" з тим, що бачимо на фотографіях Антона Кіреєва – "Сифона".

Гортаючи сторінки видання, можна переконатися в справедливості твердження, що воля здобувається в боротьбі, й лише той народ її заслуговує, котрий має синів і дочок, готових пожертвувати ради неї найдорожче — власне життя.

Автором переважної більшості, вміщених у фотолітописі світлин УПА, є гуцул Дмитро Білінчук — "Хмара", котрий перебував у підпіллі понад 12 років і внаслідок підлої зради був захоплений в травні 1952-го року, катований та розстріляний навесні 1953-го в столиці України — Києві. "Хмара" знімав своїх побратимів не лише на Гуцульщині, але й на Поділлі, Закарпатті, під час рейду вРумунію та інших місцях.

Його, можна сказати, "молодшим побратимом" став киянин Антон Кіреєв. Як і "Хмара", Антон не став чекати призову до лав регулярної армії, а пішов добровольцем у батальйон "Правого сектору" й під псевдом "Сифон" воював на Донбасі в перші критичні місяці 2014-го, загинувши смертю героя біля села Спартак 5-го жовтня.

Професійний фотограф, "Сифон" встиг відзняти й передати в тил кілька сотень безцінних сюжетів з прифронтового побуту ДУК ПС, що і пропонуються Вашій увазі в порівнянні із свістлинами вояків УПА.

Час: 19 червня, вівторок, 16.00

Місце: Музей етнографії та художнього промислу, проспект Свободи, 15, м. Львів

Вхід вільний

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.