АНОНС: У Львові презентують фотоальбом вояків УПА та АТО

Фотоальбом присвячено пам’яті воїна Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» (ДУК ПС), учасника бойових дій на Сході України Антона Кіреєва – «Сифона» (07.11.1973 –05.10.2014), який зі зброєю в руках захищав незалежність і територіальну цілісність України й поліг в бою з агресором неподалік міста Донецька біля села Спартак.

Про це "Історичній правді" повідомили організатори заходу.

 

Будучи професійним фотографом, Антон Кіреєв "воював" також і своїм фотоапаратом, фіксуючи тилові й прифронтові будні своїх побратимів, багато з яких (як і він) загинули за нашу волю і незалежність держави.

Знімки "Сифона" дають можливість читачам побачити зримі образи тих, хто у грізний час випробувань добровільно взяв до рук зброю, аби стати на захист рідної землі.

У цьому плані новітня історія появи добровольчих батальйонів, одним з яких був ДУК ПС, перегукується з подіями 75-річної давнини, коли восени 1942-го року на Волині постали перші відділи УПА.

Специфіка її функціонування та жорсткі вимоги конспірації дуже обмежували можливості ведення фотолітопису українського резистансу, але попри несприятливі умови і брак апаратури, у лавах повстанців "працювало" чимало фотографів.

Серед них особливо виділяється Дмитро Білінчук – "Хмара", в доробку якого понад півсотні (а можливо й більше) світлин 1945 – 1951 рр., тематика яких "перегукується" з тим, що бачимо на фотографіях Антона Кіреєва – "Сифона".

Гортаючи сторінки видання, можна переконатися в справедливості твердження, що воля здобувається в боротьбі, й лише той народ її заслуговує, котрий має синів і дочок, готових пожертвувати ради неї найдорожче — власне життя.

Автором переважної більшості, вміщених у фотолітописі світлин УПА, є гуцул Дмитро Білінчук — "Хмара", котрий перебував у підпіллі понад 12 років і внаслідок підлої зради був захоплений в травні 1952-го року, катований та розстріляний навесні 1953-го в столиці України — Києві. "Хмара" знімав своїх побратимів не лише на Гуцульщині, але й на Поділлі, Закарпатті, під час рейду вРумунію та інших місцях.

Його, можна сказати, "молодшим побратимом" став киянин Антон Кіреєв. Як і "Хмара", Антон не став чекати призову до лав регулярної армії, а пішов добровольцем у батальйон "Правого сектору" й під псевдом "Сифон" воював на Донбасі в перші критичні місяці 2014-го, загинувши смертю героя біля села Спартак 5-го жовтня.

Професійний фотограф, "Сифон" встиг відзняти й передати в тил кілька сотень безцінних сюжетів з прифронтового побуту ДУК ПС, що і пропонуються Вашій увазі в порівнянні із свістлинами вояків УПА.

Час: 19 червня, вівторок, 16.00

Місце: Музей етнографії та художнього промислу, проспект Свободи, 15, м. Львів

Вхід вільний

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.