«Ікони революції» на Грушевського знову замальовані. Вже вшосте

Вчора, 24 травня, автор знакових графіті під псевдо «Соціопат» поширив на своїй сторінці відео, де невідома особа замальовує копійні зображення «Ікон революції», що на вул. Грушевського, 4. Судячи з коментаря «Соціопата» та змісту написів («Fake» – фальшивка), він, якщо і не власноручно замальовував зображення, то підтримує тих, хто це зробив.

Про це повідомляє Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності.

 Фото: Романа Котляра

Це вже шостий шар фарби поверх оригінального зображення, яке, власне, і становило історичну цінність.

Виглядає, що оригінальна пам’ятка втрачена безповоротно і найприкріше в цій історії її показовість: мотивами знищення на різних етапах були меркантильність, байдужість, невігластво та – як цього останнього разу – вражене марнославство автора.

Символи революції перетворено на символи невігластва – так коментував музей ситуацію з графіті у жовтні 2017.

Коротка попередня історію вандалізму:

На початку вересня "ікони революції" було замальовано за вказівкою директора магазину, який винаймав приміщення в цій будівлі.

Обурені радикали вирішують провчити свавільний магазин. Прагнучи покарати винних у знищенні історичних графіті, вони завдають додаткової шкоди самій пам’ятці: поверх фарби, яку можна було акуратно зняти й відновити автентичне зображення, за допомогою балончика з фарбою роблять нові написи, розбризкують чорну фарбу, ускладнюючи реставрацію.

Упродовж місяця після гучного обурення представників влади та порушення кримінальної справи розмову перевели в русло "А чи мали ці зображення офіційний статус пам’ятки?" замість того, щоб швидко реагувати з метою відновлення зображень і дати їм належний правовий захист.

Через місяць невідомі вночі малюють на місці знищених графіті цинічні стосовно Революції гідності карикатури із зображенням теперішнього політика.

Наступного ж дня комунальники оперативно замальовують сліди нічного вандалізму, чим продовжують процес нищення "ікон революції".

Ті ж самі обурені радикали в цілях самопіару на місці оригінальних графіті роблять їхні копії. Цілковито проігноровано звернення фахівців про потребу відновлення саме історичних графіті.

Нагадуємо, що днями у Харкові представили проект пам'ятника Героям Небесної Сотні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.