АНОНС: У Львові відкриють виставку про українського священномученика

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» презентує виставку «Слідами блаженного отця Омеляна».

Про це повідомляє Музей у Facebook.

 о. Омелян разом із своїми дітьми. Найменший хлопчик – це дитина, яку о. Ковч взяв до себе на певний час. В одного господаря із Перемишлян померла дружина і йому приходилось не легко. Ковч бачачи труднощі із якими зіштовхнувся його парафіянин, запропонував йому на деякий час взяти до себе наймолодшого сина (це в той час коли в самого отця було 6 своїх дітей)

В експозиції будуть представлені особисті літургійні речі о. Омеляна Ковча: фелон, єпитрахиль, нарукавники, пояс. До уваги відвідувачів – скарбничка із церкви Святого Івана Хрестителя села Коросне Львівської області, де правив отець Омелян.

Серед експонатів – багато світлин, які ознайомлюють із діяльністю громадської організації "Братство імені блаженного священномученика Омеляна Ковча. Цікавими є сімейні фотографії отця, документи, пов’язані з його життям і діяльністю.

Постать отця Омеляна Ковча є промовистою для всіх нас насамперед тому, що він унаочнив приклад доброго Пастиря. Це Людина, яка до кінця свого земного життя не зрадила моральних принципів, глибоко гуманних, християнських.

Арештований нацистами за підтримку українського підпілля, допомогу євреям та публічне засудження нацистських злочинів. Перебуваючи в тюрмі на Лонцького у Львові, а згодом у "фабриці смерті" – концтаборі "Майданек", Омелян Ковч продовжував таємну тюремну практику душпастирської діяльності.

Родина та знайомі робили все можливе, щоб звільнити його із в’язниці. До цієї справи долучився навіть митрополит Андрей Шептицький.

"Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці", – в одному з листів до рідних писав отець Омелян.

І він залишився у в’язниці, де відправляв Літургії, сповідав, причащав, хрестив, ніс зневіреним віру, надію, любов. Омелян Ковш помер за колючим дротом 25 березня 1944 року. Його тіло спалили в одному з крематоріїв табору.

Організатори: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", спільно з Львівським музеєм історії релігії та з Братством, газетою "За Вільну Україну+".

Час: 11 травня, п’ятниця,16.00

Місце: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", вул. С. Бандери,1

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.