АНОНС: У Львові відкриють виставку про українського священномученика

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» презентує виставку «Слідами блаженного отця Омеляна».

Про це повідомляє Музей у Facebook.

 о. Омелян разом із своїми дітьми. Найменший хлопчик – це дитина, яку о. Ковч взяв до себе на певний час. В одного господаря із Перемишлян померла дружина і йому приходилось не легко. Ковч бачачи труднощі із якими зіштовхнувся його парафіянин, запропонував йому на деякий час взяти до себе наймолодшого сина (це в той час коли в самого отця було 6 своїх дітей)

В експозиції будуть представлені особисті літургійні речі о. Омеляна Ковча: фелон, єпитрахиль, нарукавники, пояс. До уваги відвідувачів – скарбничка із церкви Святого Івана Хрестителя села Коросне Львівської області, де правив отець Омелян.

Серед експонатів – багато світлин, які ознайомлюють із діяльністю громадської організації "Братство імені блаженного священномученика Омеляна Ковча. Цікавими є сімейні фотографії отця, документи, пов’язані з його життям і діяльністю.

Постать отця Омеляна Ковча є промовистою для всіх нас насамперед тому, що він унаочнив приклад доброго Пастиря. Це Людина, яка до кінця свого земного життя не зрадила моральних принципів, глибоко гуманних, християнських.

Арештований нацистами за підтримку українського підпілля, допомогу євреям та публічне засудження нацистських злочинів. Перебуваючи в тюрмі на Лонцького у Львові, а згодом у "фабриці смерті" – концтаборі "Майданек", Омелян Ковч продовжував таємну тюремну практику душпастирської діяльності.

Родина та знайомі робили все можливе, щоб звільнити його із в’язниці. До цієї справи долучився навіть митрополит Андрей Шептицький.

"Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці", – в одному з листів до рідних писав отець Омелян.

І він залишився у в’язниці, де відправляв Літургії, сповідав, причащав, хрестив, ніс зневіреним віру, надію, любов. Омелян Ковш помер за колючим дротом 25 березня 1944 року. Його тіло спалили в одному з крематоріїв табору.

Організатори: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", спільно з Львівським музеєм історії релігії та з Братством, газетою "За Вільну Україну+".

Час: 11 травня, п’ятниця,16.00

Місце: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", вул. С. Бандери,1

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.