УІНП вимагає декомунізувати чернігівський вокзал. ДОКУМЕНТ

Український Інститут Національної Пам’яті звернувся до в.о. голови Правління ПАТ "Укрзалізниця" Кравцова О. Є. з вимогою демонтувати два радянських герби на фасаді чернігівського вокзалу.

Про це повідомив чернігівський активіст та громадський діяч Олександр Ясенчук на своїй сторінці у "Фейсбуці", передає сайт місцевого інтернет-телеканалу "Гармата".

Так, один з із гербів розміщений на фасаді будівлі обличчям до міста. Інший, вже обличчям до залізничного перону зустрічає всіх гостей прикордонного з Російською Федерацією обласного центру.

 
 

Крім того, активіст зауважує, що на фоні цих монументальних радянських гербів, які виглядають як новенькі, Тризуб – Герб України, виготовлений із заліза, є тільки на фасаді будинку обличчям до залізничного перону.

Він губиться на фоні комуністичного символу і мимоволі виглядає як тимчасовий.

"УІНП та Чернігівська облдержадміністрація вже двічі листами інформувала залізничне керівництво про необхідність прибрати радянські герби, громадські організації теж вимагали проведення декомунізації. Проте, ситуацію не виправлено", - йдеться в повідомленні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.