Спецпроект

Музей Майдану шукає артефакти

Національний музей Революції гідності закликає учасників трьох революцій передавати до його фондів предмети і свідчення про ці події.

Про це йдеться на офіційній сторінці  самого Музею.

 Предмети з колекції Національного музею Революції Гідності. Фото: maidanmuseum.org

Музей буде вдячний за передані у фонди матеріальні та нематеріальні свідчення про ці події. Цікавлять предмети й усні згадки щодо Революції гідності, Помаранчевої революції, Революції на граніті й інших протестних акцій, боротьби за права людини, волю народу та незалежність України, зокрема:

– особисті речі героїв Небесної сотні;

– особисті речі та предмети самозахисту протестувальників;

– засоби озброєння та речі з побуту силовиків;

– артефакти протестного мистецтва, тематичний живопис;

– предмети й матеріали для надання медичної допомоги;

– елементи барикад;

– фотографії та відео подій на Майдані;

– агітаційні матеріали та символіка (прапори, хоругви, плакати тощо);

– персональні історії, живі свідчення, пов’язані з подіями на Майдані;

– артефакти з важливих осередків протесту (Будинку профспілок, Українського дому, міської ради, Жовтневого палацу, готелю "Україна", Михайлівського золотоверхого собору, шпиталів тощо).

Музейники відзначають, що вірять, що синергія ідеалів, цінностей і дій української громадськості разом із професіоналізмом та відданістю державних мужів ідеалам Свободи й Честі стане рушійною силою у розбудові Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності й належному вшануванні героїв Небесної сотні та всіх учасників революції.

Контакт: maidanmuseum@gmail.com або за тел.: +38 093 503 7288, +38 099 717 5995, +38 067 508 26 39.

Нагадуємо, що у лютому визначились, як виглядатиме Меморіал Героїв Небесної Сотні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.