Найвищий скіфський курган України намагалися пограбувати "чорні археологи"

"Чорні археологи" спробували пограбувати найбільший скіфський курган в Україні - Нечаєву могилу в Нікопольському районі на півдні Дніпропетровщини.

Шахту на вершині кургану помітили небайдужі громадяни і підняли тривогу в соціальних мережах. На місце події виїжджала комісія представників органів місцевої влади, а поліція склала протокол.

Про це повідоляє "Гал-Інфо" з посиланням на "День".

"Перший сигнал у поліцію і органи влади надійшов від "пошукачів", які легально займалися розкопками недалеко від Нечаєвої могили. Річ у тім, що під час Другої світової там були сильні бої. Піднявшись на курган, вони побачили досить глибоку шахту. Її глибина сягала 15 метрів. Судячи з усього, копали дилетанти. Вони не дійшли навіть до "підошви" кургану, а саме поховання, напевно, міститься ще глибше під землею.

Зазвичай скіфи ховали своїх одноплемінників на глибині 4 метрів від поверхні землі, а якщо це була знатна людина або цар, то глибина поховання могла доходити до 15 метрів. Ззавичай це була дуже складна за своєю архітектурою споруда, з підземними камерами і декількома шарами засипки. Тому добратися до поховання, на щастя, не так-то просто", - розповідає директор обласного центру охорони історико-культурних цінностей Лідія Голубчик.

Фото: galinfo.com.ua

За її словами, спроба пограбування Нечаєвої могили - далеко не єдина на Дніпропетровщині. У сусідньому Апостолівському районі біля с. Слов'янка, каже вона, "чорні археологи" риють великий скіфський курган ось уже кілька років.

"Там навіть когось затримали, але потім відпустили, оскільки відповідальність за це, за чинним законодавством, - дріб'язкова. З цієї причини посягання на археологічні об'єкти тривають", - говорить директор Центру.

В обласному центрі охорони історико-культурних цінностей вважають, що шукачі скарбів хоча і не дісталися до поховання, але своєю діяльністю завдають величезної шкоди історичній пам'ятці, руйнуючи саму "архітектуру" кургану і знищуючи культурний шар, все ще не досліджений професійними археологами.

ДОВІДКА:

Нечаєва могила - відомий археологічний пам'ятник, один зі скіфських курганів III століття до нашої ери. Це найвищий у степовій смузі Євразії скіфський курган. Зараз висота кургану становить понад 15 метрів, але ще на початку XX століття, кажуть краєзнавці, він був на 3-3,5 метра вище.

У XIX ст Нечаєви - власники володінь, на території яких розташовується курган, не давали змоги археологам провести дослідження.

У кінці 1943 - початку 1944 рр. високий курган опинився в зоні активних бойових дій. Прагнучи утримати Нікопольський плацдарм, гітлерівці перетворили його на добре укріплену вогневу точку. 

У повоєнні роки приступити до дослідження Нечаєвої могили планували такі видатні археологи, як Олексій Тереножкін і Борис Мозолевський, проте розкопки так і не розпочалися. Давній скіфський курган залишається недослідженим досі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.