На Прикарпатті знайшли надмогильну плиту колишнього бургомістра Станіславова. ФОТО

На Прикарпатті знайдено старовинну реліквію — надмогильну плиту з поховання колишнього бургомістра Артура Німгіна.

На незвичайну знахідку випадково натрапив Віталій Надурак, професор кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського університету. Про це повідомляє видання "Вікна".

Фото: "Вікна". 

Він прогулюючись у лісовому масиві поблизу с. Рибне, біля дороги у рові, помітив дві темні плити. Прочитавши напис на польській мові, зрозумів важливість своєї знахідки.

Зараз плити знаходяться на території КП "Міська ритуальна служба", щоб в подальшому встановити їх в належному місті, а пам’яті бургомістра віддати шану, інформують у Івано-Франківській міській раді.

Фото: "Вікна".

Чому ці плити лежали на узбіччі дороги? Із матеріалів краєзнавця Івана Боднарєва дізнаємось, що помер Артур Німгін 26 листопада 1933 року та був похований на старому єврейському цвинтарі. На цьому місці згодом збудували кінотеатр "Космос". Віталій Надурак, знаючи ці факти, коментує:

"Колись плити, які знаходились на єврейському кладовищі, мешканці тогочасного Франківська використовували замість бруківки. І в когось ця плита зберігалась просто на дачі, адже недалеко від місця знахідки знаходяться дачні масиви. І зараз власник реліквії вирішив її просто позбутись".

 Артур Нігмін. Фото: "Вікна".

Постать Артура Німгіна, насправді, є дещо неоднозначною. Історикам відомо, що бургомістр-єврей Артур Німгін кілька разів зраджував Станіславів, тікаючи з міста при першій же небезпеці.

Інші ж стверджують, що він зробив багато корисного для міста. Його політичний стаж є рекордним серед станіславівських бургомістрів. Із перервами він господарював у Станіславові близько 23-х років.

Але якби там не було, ця знахідка —це історія давнього Станіславова, тому для нас, іванофранківців, є безцінною, додають у міськраді.

Нагадуємо, що у Тернополі планують провести розкопки старої гімназії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.