На Прикарпатті знайшли надмогильну плиту колишнього бургомістра Станіславова. ФОТО

На Прикарпатті знайдено старовинну реліквію — надмогильну плиту з поховання колишнього бургомістра Артура Німгіна.

На незвичайну знахідку випадково натрапив Віталій Надурак, професор кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського університету. Про це повідомляє видання "Вікна".

Фото: "Вікна". 

Він прогулюючись у лісовому масиві поблизу с. Рибне, біля дороги у рові, помітив дві темні плити. Прочитавши напис на польській мові, зрозумів важливість своєї знахідки.

Зараз плити знаходяться на території КП "Міська ритуальна служба", щоб в подальшому встановити їх в належному місті, а пам’яті бургомістра віддати шану, інформують у Івано-Франківській міській раді.

Фото: "Вікна".

Чому ці плити лежали на узбіччі дороги? Із матеріалів краєзнавця Івана Боднарєва дізнаємось, що помер Артур Німгін 26 листопада 1933 року та був похований на старому єврейському цвинтарі. На цьому місці згодом збудували кінотеатр "Космос". Віталій Надурак, знаючи ці факти, коментує:

"Колись плити, які знаходились на єврейському кладовищі, мешканці тогочасного Франківська використовували замість бруківки. І в когось ця плита зберігалась просто на дачі, адже недалеко від місця знахідки знаходяться дачні масиви. І зараз власник реліквії вирішив її просто позбутись".

 Артур Нігмін. Фото: "Вікна".

Постать Артура Німгіна, насправді, є дещо неоднозначною. Історикам відомо, що бургомістр-єврей Артур Німгін кілька разів зраджував Станіславів, тікаючи з міста при першій же небезпеці.

Інші ж стверджують, що він зробив багато корисного для міста. Його політичний стаж є рекордним серед станіславівських бургомістрів. Із перервами він господарював у Станіславові близько 23-х років.

Але якби там не було, ця знахідка —це історія давнього Станіславова, тому для нас, іванофранківців, є безцінною, додають у міськраді.

Нагадуємо, що у Тернополі планують провести розкопки старої гімназії.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.