На Одещині знесли останній пам’ятник комуністичному вождеві

У селі Заводівка на Одещині демонтовано останній на території регіону пам'ятник одному з вождів тоталітарного режиму - Сергію Кірову, що стояв поряд з місцевим будинком культури.

Про це повідомив виконувач обов'язків голови Березівської райдержадміністрації Сергій Лоскутніков, пише "Українська правда" з посиланням на "Укрінформ".

"Пам'ятник більшовицькому вождю Кірову було демонтовано після сьогоднішньої зустрічі в райдержадміністрації, на якій керівнику Заводівської сільради Максиму Кутовому пред'явлено деякі архівні документи, пов'язані з діяльністю колишнього колгоспу ім. Кірова і спорудженням у Заводівці цієї скульптури", - зазначив Лоскутніков.

 

Раніше голова сільради Кутовий відмовлявся виконувати вимоги закону про декомунізацію, мотивуючи це відсутністю напису чи таблички на постаменті пам'ятника.

"Я прибув до Заводівки й очолив сільраду менше року тому. Не знаю, кому поставлений пам'ятник поряд з будинком культури - Кірову чи комусь іншому. Бо на ньому нема таблички. Тому й не будемо його зносити", - пояснював свою позицію Кутовий.

Водночас він підтвердив, що керівництво Березівського району уже звертало увагу на ігнорування вимог закону, що передбачає знесення символів тоталітарного режиму.

"Однак мені не показали документів, що це саме пам'ятник Кірову. Я знаю лише, що місцеві жителі колись працювали у колгоспі ім. Кірова. І також знаю свої права й повноваження", - твердив сільський голова.

Як повідомлялося, торік так само намагався блокувати знесення останніх пам'ятників вождям тоталітарного режиму Леніну і Калініну у Болградському районі Кубейський селищний голова. При цьому колишній партфункціонер КПРС посилався на нестачу коштів для проведення демонтажних робіт.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.