Польський нащадок роду Калиновських встановив пам'ятник Небесній сотні. ФОТО

24 лютого, до Дня вшанування Героїв Небесної Сотні, у селі Шимбарк (Горлицький повіт, Малопольське воєводство) польський дисидент та інтелектуал Александр Каліновський відкрив пам’ятний знак Небесній Сотні та Революції Гідності.

Про це повідомляє ZAXID.net.

"Це моя маленька лепта на пошанування великого чину і великої жертви тих людей, – зазначив під час відкриття пам’ятника пан Каліновський. – І моя велика вдячність тим людям, які так по-лицарськи боронили честь і гідність людини".

 

Торкаючись нинішнього стану польсько-українських стосунків, Александр Каліновський наголосив, що не втрачає надії про розвиток польсько-українського діалогу на політичному рівні.

"Політична кон’юнктура живе короткими каденціями, а наше прагнення до миру, гідності і братерства – вічні. Ні для гідності, ні для братерства не потрібно санкцій ні політиків, ні урядовців. Справжнє братерство виходить із серця і долає упередження, ворожість та кордони", – сказав Александр Каліновський

 
 

У відкритті пам’ятного знаку взяли участь також гості з України.

Александр Каліновський походить із давнього русько-литовсько-польського шляхетського роду Калиновських. У 70-х роках перебував під слідством та був ув’язнений польським комуністичним режимом. Після виходу із в’язниці емігрував до Західної Європи. Із відновленням незалежності Польщі, повернувся на батьківщину і оселився у Шимбарку.

Як повідомлялося, в польському м.  Любліні спорудять пам’ятник "пароху Майданека" Омеляну Ковчу.

25 лютого, на території колишнього села Гута Пеняцька на Львівщині польська офіційна делегація вшанувала пам‘ять поляків, яких замордували тут 28 лютого 1944 року під час нацистської каральної акції.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.