АНОНС: Зісельс та Становський розмовлятимуть про Польщу

Член Ініціативної групи "Першого грудня" Йосип Зісельс та директор Центру міжнародної співпраці міста Люблін Кшиштоф Становський на панельній дискусії "Рецидиви несвободи. Зміни польської політики пам’яті" поміркують про регіональні новації та перспективи діалогу між країнами.

"Контраверсійні зміни до закону про Польський Інститут національної пам’яті, щодо яких обурилися Україна, США та Ізраїль, а також впливові польські інтелектуали, мають свої причини популярності серед польського населення. І ми маємо їх розуміти та зважати на них", — говорить в.о. директора Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник.

Що мотивує людей до підтримки таких новацій? Що ми маємо знати про польське суспільство (і навпаки), щоб формувати майданчики для продовження діалогу? Хто має бути ініціатором примирення — суспільство, науковці, політики? Чи є зв'язок між травматичним досвідом тоталітарного минулого та тенденцією відходу від цінностей консенсусу та партнерства?

Ми продовжуємо діалог між експертами з України та Польщі, щоб знайти відповіді на питання, як рухатись далі.

 

Участь у другій зустрічі, яку Центр досліджень визвольного руху проводить спільно з Київським центром УКУ у рамках посттоталітарних студій, візьмуть:

  • Кшиштоф Становський (Польща) — директор Центру міжнародної співпраці м. Люблін, екс-президент Фонду "Солідарність", екс-заступник глави МЗС Польщі.
  • Йосип Зісельс — голова Асоціації єврейських громад України (Ваад Україна), віце-президент Конгресу національних громад України, член Ініціативної групи "Першого грудня", діяч українського єврейського руху, дисидент.   

Модератор Сергій Стуканов — журналіст "Громадського радіо".

Раніше 22 лютого відбулась дискусія польського журналіста та політолога Павела Боболовича та українського історика та медіаексперта Романа Кабачія. Запис дискусії можна переглянути тут.  

Нагадаємо, 1 лютого Сенат Польщі проголосував за зміни до закону про Польський Інститут національної пам’яті. Згідно з ними за заперечення злочинів "українських націоналістів" (водночас визначення останніх закон не дає) можна отримати штраф або три роки в’язниці. Також заборонено покладати відповідальність на поляків за нацистські злочини, вчинені на території Польщі під час Другої світової війни. 6 лютого Анджей Дуда, Президент Польщі, підписав закон.

 

27 лютого, 18.30

Місце: Київський центр Українського католицького університету (вул. І. Мазепи, 10А).

Організатори: Центр досліджень визвольного руху та Київський центр УКУ.

Акредитація на захід проводиться за телефоном: 096 366 29 87 (Анна Олійник)

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.