АНОНС: Обговорення "Рецидиви несвободи. Зміни польської політики пам’яті"

Відомі польський журналіст Павел Боболович та український медіа-експерт Роман Кабачій ділитимуться міркуваннями про причини та передумови змін польської політики національної пам’яті.

Останні зміни в польській історичній політиці стали причиною для занепокоєнь на офіційному рівні з боку України, США й Ізраїлю. Що стало причиною контраверсійних законодавчих новацій? Як це позначиться на регіональній співпраці? Чому Польща, яка здійснила швидкий та успішний перехід від тоталітаризму до демократії, знову переживає рецидиви несвободи?

 

На запрошення Центру досліджень визвольного руху та Київського центру Українського католицького університету експерти обговорять нові виклики, які стоять перед країнами регіону у сфері роботи із пам’яттю про минуле.

Учасники обговорення:

  • Роман Кабачій — медіаексперт, Україна;

  • Павел Боболович — журналіст, Польща.

Модератор: Ірина Штогрін, редактор "Радіо Свобода".

"Польща довгий час залишалася регіональним лідером у питаннях демократичного переходу після розпаду СРСР. Ми досліджували досвід реформ та їздили з навчальними візитами до польських воєводств, щоб навчатися просуванню європейських цінностей у посттоталітарному суспільстві.

Однак те, що почало відбуватись у Польщі протягом останніх років, викликає багато запитань. Тож ми започатковуємо серію розмов для пошуку відповідей на ці складні питання: якими є причини "рецидивів несвободи" у демократичних, але все ще очевидно посттоталітарних спільнотах", — говорить Анна Олійник, в.о. директора Центру досліджень визвольного руху.

Соціологічні дослідження показували великий відсоток антисемітських настроїв у суспільстві Польщі. Польські очільники закликали відмовитися від "педагогіки сорому" в трактуванні подій періоду Другої світової війни.

Багатогранна історія польсько-українських стосунків почала набувати асиметричного трактування винятково як "винищення поляків" українськими націоналістами.

Відтак за деякий час ці настрої в публічному дискурсі перетворились на цілком осяжні законодавчі ініціативи, які встигли отримати народну назву у вигляді "закону про заборону бандерівської ідеології".

Відтепер під загрозою кримінальної відповідальності заборонено покладати на поляків відповідальність за нацистські злочини, скоєні на території Польщі під час Другої світової війни. Також не можна заперечувати "злочини українських націоналістів".

Експерти спробують розібратися, чому це стало можливим і які наслідки матимуть ці законодавчі новації в розрізі цілого регіону.

20 лютого, вівторок, 18.00.

Місце: Київський центр Українського католицького університету (ву. Івана Мазепи, 10а).

Організатори: Центр досліджень визвольного руху та Київський центр УКУ.

Вхід вільний.

Акредитація на захід проводиться за телефоном: 096 366 29 87 (Анна Олійник).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.