Спецпроект

У Польщі дошку радянському генералові замінили на дошку жертвам Волині. ФОТО

9 лютого в парку Семірадзького в м. Ґожув-Велькопольський Любуського воєводства відкрили таблицю в пам’ять про жертв "волинського злочину".

Про це повідомляє сайт м. Ґожув-Велькопольський.

В урочистостях брали участь представники ветеранських організацій, "кресових" товариств, молодь, військові та міська охорона. Владу містечка представляв міський секретар Еуґеніуш Кужавський.  

 Фото: gorzow.pl

На таблиці викарбувано: "Пам’яті жертв волинської різанини, яка має ознаки геноцида, вчиненого злочинними організаціями РУН і УПА в 1943—1947 роках на теренах Волині й Східної Малопольщі [Галичини – ІП]. Загинули за те, що були поляками".

Таблицю вмурували в місце, де раніше була дошка на честь генерала Червоної армії Миколи Берзаріна, який був першим радянським комендантом Берліна в 1945 році. Це була ініціатива громадського комітету, який складається переважно із членів колишнього Руху незалежної молоді.

 Фото: gazetalubuska.pl

Дошку встановили відповідно до польського закону про декомунізацію за постановою міської ради Ґожова Велькопольського.

Дату 9 лютого вибрали невипадково: саме цього дня 75 років тому загинуло польське населення колонії Паросля на сучасній Рівненщині. Польська історіографія покладає відповідальність за це вбивство на українських повстанців і називає першим актом "волинського злочину".

Про те, хто ж відповідальний за погром Парослі, читайте в матеріалі "Історичної правди".

Нагадаємо, в центрі Харкова невідомі розфарбували пам'ятник воїнам УПА в кольори польського прапора.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.