Вийшла книга "Великий терор на Чернігівщині (20-30-ті роки XX століття)"

Презентація науково-популярного видання під такою назвою відбулася 17 січня у Навчально-науковому Інституті історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка.

Про це повідомляє офіційний веб-портал Чернігівської обласної ради.

 

Це видання, приурочене до 75-х роковин великого терору, побачило світ на виконання обласної Програми підтримки розвитку інформаційної та видавничої сфер Чернігівщини на 2016–2020 роки, яка має на меті популяризацію книжкової продукції письменників Чернігівщини, забезпечуючи випуск книг місцевих авторів коштом обласного бюджету.

У книзі вперше узагальнено відомості про політичні репресії 20–30-х рр. ХХ ст. на Чернігівщині, охарактеризовано їх природу, сутність і трагічні наслідки.

Учасники презентації висловили глибоку вдячність автору книжки Тамарі Демченко за велику роботу, проведену під час підготовки твору до друку.

Відзначалося, що до видання книги доклали власних старань директор Інституту професор Олександр Коваленко як відповідальний редактор видання, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій Бутко, працівники Державного архіву Чернігівської області, музейних та бібліотечних установ.

У книзі висвітлюються злочини сталінського тоталітарного режиму на теренах Чернігівської області. Значна увага авторки сконцентрована саме на долі жертв режиму. Метою тоталітаризму було залякування суспільства протягом багатьох років, аби його активні представники навіки забули про супротив владі.

На Чернігівщині у зазначений період без суду і слідства було засуджено 8108 осіб, з них 4374 – до смертної кари.

Директор Державного архіву Чернігівської області Раїса Воробей зазначила при участі в обговоренні, що в книзі також йдеться про масові репресії проти інтелігенції, повертаються з небуття імена безвинно страчених людей.

Директор Чернігівського обласного історичного музею імені В.В.Тарновського Сергій Лаєвський запропонував встановити на рівні держави 7 листопада як єдиний день вшанування пам’яті жертв великого радянського терору. Висловив стурбованість, що сьогодні на території ОРДЛО нашим північним сусідом формується режим зі схожими ознаками. Однак і до цього часу світова спільнота не засудила тоталітарний комуністичний режим.

Електронну версію книги можна почитати за посиланнням.

Читайте також:

ВИЙШЛА КНИГА ПРО ОРГАНІЗАТОРІВ ГОЛОДОМОРУ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ

Це була брутальна лоботомія нашої нації

Відкрилася база даних "Жертви антипольського терору в Радянському Союзі 1934—1938"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.