Загиблому в Іраці українському журналісту встановили меморіальну дошку в Києві

У пам’ять про телеоператора Тараса Проюцка, який загинув у 2003 році в Іраку, в Києві встановили меморіальну дошку.

Про це повідомляє інформаційна агенції Укрінформ, на чиїй будівлі і з'явився пам’ятний знак.

"Ця подія планувалася давно, ми дуже хотіли увіковічити пам’ять Тараса. Ініціатором ідеї була Лариса Мудрак [медіа-експерт — ІП], яка була другом Тараса. Відкриття планувалося на 16 січня 2014 року, але цього не сталося через те, як розгорталися події в Україні, почалася війна, тому ми відклали так надовго", — розповів колега небіжчика журналіст Сергій Каразій.

 

Дошку встановили на будівлі агенції Укрніформ саме тому, що там розміщувався офіс Reuters, коли там працював телеоператором Тарас Процюк.

16 січня вибрано для відкриття дошки не випадково. Цього дня в Тараса Процюка був день народження.

 

"Скоро на будівлі Укрінформу з’являться іще дві меморіальні таблички, і тоді дошка на спомин Тараса буде по сусідству з дошками на честь таких людей, як Гладенюк, який пройшов шлях від кріпака до одного з найпотужніших підприємців і фактично збудував цей будинок, а також Михайло Грушевський, який тут багато часу проводив", — пообіцяв Генеральний директор Укрінформу Олександр Харченко.

Тарас Процюк загинув 8 квітня 2003 року в м. Багдаді в Іраку. Того дня, як згадував фотокореспондент Сергій Лойко, Процюк з балкону  готелю "Палестина" знімав танковий бій, коли американський танк відкрив вогонь по ньому, прийнявши за врожого снайпера.

Крім Процюка загинув також іспанський телеоператор Хосе Коусо, троє працівників Reuters дістали поранення.

Присутні переглянули короткий фільм про Тараса Процюка авторства Ольги Герасим’юк і каналу "1+1". 

Як повідомлялося, на колишній будівлі консульства Української Народної Республіки в Мюнхені встановили меморіальну дошку.

 

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.