Вулиця імені українського генерала може з'явитися у Вроцлаві

У Вроцлаві може з’явитися нова вулиця імені українського воєначальника. Магістрат міста міркує над тим, щоб назвати вулицю іменем генерала Армії УНР Марка Безручка.

Про це повідомляє "Радіо Вроцлав".

Берзручко, ще в ранзі полковника, в 1920 році командував 6-ю Січової стрілецькою дивізією, яка разом із польськими військами визволила Київ 6 травня.

Крім того, він керував обороною м. Замостя та спричинився до розгрому Кінної армії Будьонного в битві під Комаровим.

Марко Безручко народився 31 жовтня 1883 року в м. Великий Токмак, нині – Токмак Запорізької обл. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище та Миколаївську військову академію у Санкт-Петербурзі, був на фронтах Першої світової війни. 

У травні 1918 року вступив до армії Української держави, служив у Генеральному штабі, очолював штаб корпусу Січових стрільців. З 1920 року Марко Безручко командував 6-ю Січовою дивізією армії УНР.

Після підписання Польщею Ризького миру з Радянською Росією в 1921 році Марко Безручко оселився у Варшаві, де в 1930-х роках керував Українським військово-історичним товариством.

Помер генерал 10 лютого 1944 року.

Вулиця Безручка може стати третьою вулицею Вроцлава, пов’язаною з Україною. Наразі в місті є вулиця Тараса Шевченка і вулиця Українська.

----------

Читайте також:

"Диво на Віслі": український вимір

"Я воював за Україну, а не Польщу!" Про генерала Марка Безручка

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.