Польський міністр Ващиковський відмовився відвідати "Тюрму на Лонцького" у Львові

Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський під час офіційного візиту до Львова відмовився відвідати Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" через позицію його директора про те, що Польща 1918 року окупувала Західну Україну.

Ващиковський поклав квіти до пам’ятника жертвам комуністичних злочинів, що поблизу музею "Тюрма на Лонцького". У програмі були відвідини музею, але польський міністр розвернувся на вході, повідомляє "Радіо "Свобода".

"Міністр запитав у мене, чи Західна Україна була окупована у 1918 році. Я відповів, що так, що це була окупація. Відтак він різко розвернувся з порога і не зайшов у музей. Це було, на мою думку, зроблено зумисно, це зумисний політичний крок", – прокоментував генеральний директор музею Руслан Забілий.

Крім того, міністр Ващиковський також відвідав Личаківський цвинтар, зокрема меморіал польських вояків, які загинули в українсько-польській війні у 1918–1919 роках, поклав квіти до пам’ятника воїнам Української Галицької армії і вшанував сучасних українських героїв, які загинули під час бойових дій на Донбасі.

Фото: Радіо "Свобода"

Напередодні, 4 листопада, Ващиковський під час прес-конференції дорікнув Міністерству закордонних справ України та Інститутові національної пам’яті тим, що вони, нібито, нічого не роблять для українсько-польського порозуміння.

"Ми дуже радіємо, що в Україні немає антипольських настроїв, що суспільство є приязним. Ми теж це спостерігаємо. Але ми також спостерігаємо різного роду інциденти, окремих осіб, які поводяться не дуже приязно. Очевидно, що багато років ми є відкритими, щоб вирішувати питання історії та питання поточних польсько-українських контактів. Польща вже дуже давно запропонувала різні канали співпраці – від форуму співпраці, від пропозиції президента Анджея Дуди, яку він оголосив минулого року – про створення об’єднавчого процесу на прикладі процесу Яд Вашем в Ізраїлі…", - цитує Вітольда Ващиковського ZAXID.net.

"Недавно в Україні з візитом був віце-прем’єр Пйотр Ґлінський, який також запропонував форму міжурядової співпраці. Чекаємо тільки на відповідь і на бажання співпрацювати з боку України. Інститут національної пам’яті Польщі (ІПН) також є відкритим і якщо крім декларацій і заяв МЗС України будуть вжиті конкретні кроки у напрямку співпраці з Польщею, то з нашого боку точно будуть кроки у відповідь", - вважає міністр.

Фото: Радіо "Свобода"

На запитання про те, що МЗС України вже представило дорожню карту цього процесу, яка чекає на підписання і реалізації, Ващиковський у своїй відповіді дав зрозуміти, що цей документ його не цікавить, а порозуміння можливе тільки на умовах польського уряду.

"Ми представили багато інструментів співпраці і чекаємо на можливість реалізації чи то дорожніх карт, чи то міжурядових контактів, чи то форуму, чи то інструменту на кшталт Яд Вашем. Чекаємо на якісь рухи з боку України", - відповів міністр закордонних справ Польщі.

Вітольд Ващиковський також прокоментував згадані у заяві МЗС України слова "прощаємо і просимо пробачення", на підставі яких свого часу було досягнуто порозуміння з Польщею у питанні історичного примирення.

"Мені видається, що МЗС України неправильно копіює дорогу, яку колись польські єпископи пропонували Німеччині. Але навіть, якщо не брати це до уваги, то це досить не властива інтерпретація. Де зустрічі істориків? З нашого боку є відкритість. У моїй делегації є експерти, які також готові до співпраці у рамках польсько-українського форуму. І ми чекаємо на бажання українських істориків, чекаємо на відкритість Інституту національної пам’яті України, чекаємо на можливість розблокування рішення про можливість ексгумації, ремонту усіх місць пов’язаних із польською та польсько-українською історією", - додав Ващиковський.

Разом з тим міністр відмовився уточнити, кого він мав на увазі, заявляючи, що до Польщі не в’їдуть ті, хто має "антипольські настрої" та "одягає форму дивізії СС "Галичина".

"Я прошу ще хвильку почекати. Незабаром ми будемо про ці рішення інформувати", - відповів Ващиковський.

Вітольд Ващиковський також прокоментував питання легалізації пам’ятників борцям за незалежність України, які є на території Польщі і щодо яких розпочато процес демонтажу.

"Ті пам’ятники, які були збудовані нелегально, без згоди влади повинні бути трактовані як нелегальні. А про всі інші пам’ятники можемо говорити. Але згідно із законами Польщі", - відповів Вітольд Ващиковський.

Міністр додав, що демонтаж пам’ятників, які на думку польської влади є нелегальними, залежить виключно від місцевого самоврядування.

"Це залежить від локальної влади, оскільки це самоврядування вирішує – залишити або демонтувати пам’ятників на їх території. Наша позиція є така, що треба дотримуватись закону", - резюмував голова МЗС Польщі.

 

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.