У Києві презентували книгу спогадів про Революцію Гідності. ФОТО

Зі сльозами та спогадами у річницю Революції Гідності, відбулася презентація книги "Майдан від першої особи. Регіональний вимір".

Це вже третій випуск, який включає спогади від  Автономної Республіки Крим до Луганської області. Символічно, що презентація відбувалась у великій колонні залі Київради, де власне і відбувались важливі революційні події Майдану.

Книга формувалася на основі 2000-годинних записів спогадів очевидців подій зими 2013/14 років. До проекту долучилося 1200 учасників Революції Гідності, з них 415 спогадів було зібрано в регіонах, проте в збірник "Майдан від першої особи. Регіональний вимір"  увійшло 250 свідчень.

 

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович відзначив, що презентоване видання відіграє велику роль не лише в історії країни, але й для сучасності:

"Книга "Майдан від першої особи" дуже важлива з історичної точки зору, для того, щоб показати, що Майдан - це не лише Київ, це ціла Україна. Ми підняли дуже цікаву інформацію і стали першими, які узагальнили події Майдану і зібрали спогади з усіх регіонів в єдине видання. Ця книга для майбутніх поколінь стане ключовим збірником, щоб зрозуміти події 2013/14 років. Я переконаний, що ця книга важлива для теперішнього покоління, вона підживлює пам’ять про Майдан і ми розуміємо, який великий шлях ми пройшли."

 

Співробітник Українського інституту національної пам’яті, одна із упорядників видання Тетяна Ковтунович розповіла, що ця збірка є значним кроком в переосмислені подій Майдану:

"Це видання унікальне, адже охоплює велику географію спогадів….книга містить близько 365 фотографій, а також документи та дописи у Фейсбук з тих подій. У двох частинах буде представлено історії 250 людей з усіх областей України. Ми презентуємо першу частину третього випуску, у якій вміщено 123 спогади. У другій частині планується вмістити 127 спогадів з 13 регіонів країни. Книга читається дуже легко, бо в ній представлені живі розмови з людьми, які на власному досвіді пережили переломні події. Ці історії не менш цікаві, а подекуди драматичніші, ніж події на столичному Майдані. Сподіваємося, що ця книга допоможе не лише розширити географію Революції Гідності, але й глибше зрозуміти те, що відбувалося зимою 2013/14 років."

"Майдан від першої особи. Регіональний вимір" – це третій випуск серії тематичних видань. Книга реконструює події місцевих майданів, адже під час Революції столиця перебувала в центрі суспільної уваги, а як відбувались протестні рухи в областях – відомо не багато. Укладачі третього збірника спробували заповнити цю прогалину та сформувати уявлення про Майдан як загальноукраїнське явище.

 

Випуск складається з 25 розділів – за кількістю регіонів України. Частини подаються за назвами областей, розташованими в алфавітному порядку. Цього року виходить перша частина, до якої увійшли регіони, починаючи з Автономної Республіки Крим до Луганської області. Решту областей буде представлено у другій частині, яка має вийти друком наступного року.

У презентації книги взяли участь науковці та викладачі місцевих ВНЗ, які займалися збором усних свідчень у регіонах та підготовкою збірника. Професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Оксана Ярош та професор Криворізького національного університету Тетяна Цимбал розказали, як відбувався збір усних свідчень у їхніх містах.

Cвоїми спогадами ділились учасники місцевих Майданів, зокрема: Максим Кицюк, співкоординатор івано-франківського Майдану; Артур Шевцов, член робочої групи донецького Євромайдану; Надія Мороз, журналістка, волонтерка, учасниця запорізького Майдану; Олексій Цокалов, фермер, громадський діяч, друг загиблого на Майдані Віктора Чміленка; Ірина Кісельова, голова громадської організації "Білоцерківський центр громадських ініціатив"; Ісмаїл Ісмаїлов, співкоординатор кримського Євромайдану  та інші.

 

Нагадаємо, збірник підготовлений у рамках проекту Українського інституту національної пам’яті "Майдан: усна історія", який стартував навесні 2014 року. Головна мета проекту - збір усних свідчень очевидців та учасників Революції Гідності. На основі зібраних спогадів започаткована серія друкованих видань "Майдан від першої особи". У 2015 році вийшов перший випуск серії "45 історій Революції Гідності", у 2016 році другий – "Мистецтво на барикадах".

Організатор: Український інститут національної пам’яті.

Захід реалізований за підтримки Київської міської державної адміністрації.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.