У Новому Орлеані протестують проти знесення пам'ятників конфедератам. ФОТО

Вранці 24 квітня 2017 року в Новому Орлеані, США демонтували перший із чотирьох пам’ятників конфедератам. Такі дії викликали несхвалення й протести частини суспільства.

Про це пише видання Upworthy.

У 2015 році міська рада Нового Орлеана проголосувала за знесення чотирьох пам’ятників конфедератам, що були одною зі сторін Громадянської війни в США 1861—1865 роках.

Першою демонтували стелу, яка увічнювала спробу місцевої Білої ліги (расистська воєнізована організація) скинути уряд Нового Орлеана 14 вересня 1874 року.

 

З 1934 по 1981 рік, коли напис на пам’ятнику був завішений, стела була причетна до схвалення вищості білої раси:  

"Мак-Енері та Пенн, обрані білими людьми губернатором і віце-губернатором, прийшли до влади, як і належало, скинувши уряд політичних авантюристів, змістивши узурпаторів губернатора Келлогга (білого) і віце-губернатора Антуана (кольорового). Війська Сполучених Штатів взяли уряд штату і відновили узурпаторів, проте національній вибори в листопаді 1876 році визнали вищість білих на Півдні й віддали наш штат нам". Фото: twitter.com/HelenKennedy

Робітники, що займалися демонтажем пам’ятника, зіткнулися з погрозами насильства з боку прихильників його збереження, тому їм довелося виконувати роботу в касках і бронежилетах під покровом ночі та охороною снайперів.

Поширеним аргументом на користь збереження пам’ятників епохи Конфедерації є твердження, ніби їх знесення буде формою "стирання пам’яті".

Політик-республіканець Корі Стюарт, який балотується на губернатора Вірджинії, навіть заявив, що знесення монумента означає, що "ІДІЛ виграла".

Дехто вдався до чудернацьких заяв, ніби знесення пам’ятника означає прихід марксизму.

Але, пише автор статті Паркер Моллой, ніхто не збирається забувати Конфедерацію, особливо ті, чиї предки від неї постраждали. Щоб знайти того, хто вважатиме, що артефакти громадянської війни не слід відображати у музей у відповідному контексті, треба буде постаратися.

Деякі пам’ятники просто увіковічнюють історичну подію чи особистість. Та інші відверто їх прославляють, і між першим і другим може бути дуже тонка лінія. На думку автора, є кращі способи пам’яті про ключові моменти історії без прославляння тих, хто боровся за збереження рабства.

Фото: Gerald Herbert/AP

За даними видання The Atlantic, на 2016 рік у США налічувалося біля 1500 пам’ятників Конфедерації, деякі з них — навіть у регіонах, що ніколи не належали до неї.

Країна всіяна статуями командвачу армією Півдня Роберту Е. Лі, президентові Конфедерації Дефферсону Дейвісу і генералу армії Конфедерації П’єру Гюставу Тутану де Борегару. 

ДОВІДКА:

Конфедеративні штати Америки ("Конфедерація") — об'єднання 11 південних штатів, чия економіка ґрунтувалася на сільському господарстві та праці чорношкірих рабів. Їм протистояли 24 промислові північних штати, згрутовані в Союз штатів.

У 1861—1865 між Конфедерацією та Союзом північних штатів точилася Громадянська війна, яка завершилася поразкою Півдня. Одною з причин війни було ставлення сторін до скасування рабства по всій державі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.