27% громадян України почуваються громадянами колишнього СРСР

На додачу до громадянства України люди обирають ідентифікації "громадянин світу", "громадянин СРСР", "автономна одиниця".

Громадян світу в Україні значно більше, ніж громадян СРСР, свідчить дослідження Центру Разумкова, за повідомленням "Дзеркала тижня".

В Україні переважає загальногромадянська ідентичність: 95% опитаних абсолютно або скоріше згодні з судженням "Я вважаю себе громадянином України".

Крім того, 51% українців вважають себе членами місцевої громади, 38% - громадянами світу, 27% - громадянами колишнього СРСР. Ще 21% українців заявили, що вони є автономними одиницями.

Етнічні українці частіше, ніж етнічні росіяни, вважають себе громадянами України (відповідно, 96% і 81%), громадянами світу (відповідно, 39% і 26%), автономними індивідами (відповідно, 22% і 12%), тоді як громадянами колишнього СРСР частіше себе вважають етнічні росіяни (відповідно, 26% і 38%).

Україномовні громадяни, порівняно з російськомовними та двомовними, частіше себе вважають членами місцевої громади (відповідно, 60%, 49% і 34%), автономними індивідами (відповідно, 25%, 15% і 17%), і рідше – громадянами колишнього СРСР (відповідно, 22%, 33% і 34%).

Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова 3-9 березня 2017 року серед 2016 респондентів в усіх регіонах України за винятком окупованих територій. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.