Вінницька міська рада назвала нові вулиці на честь учасників Визвольних змагань і АТО. ІНФОГРАФІКА

Вінницька міська рада розпорядилася створити 16 нових топонімів, з яких більшість названі на честь діячів визвольного руху та сучасної російсько-української війни.

Про це інформує спільнота "Історія Вінниці" у "Фейсбуці". Проект рішення міськради був готовий ще 8 грудня, але проголосували за нього його щойно 23 грудня.

Відповідно до рішення, в місті з’явилося 12 вулиці і 4 провулки на території, включеної до меж Вінниці за рахунок Вінницько-Хутірської та Лука-Мелешівської сільських рад.

Зокрема, вулиці колишньої Лука-Мелешівської сільради віднині матимуть назви:

вулиця Хоробрих,

вулиця Захисників,

вулиця Олександра Удовиченка,

вулиця Ігоря Присяжнюка,

вулиця В’ячеслава Бронського,

вулиця Перемильська,

провулок Перемильський,

вулиця Антонінка,

вулиця Валентина Білошкурського,

вулиця Василя Тютюнника,

вулиця Дмитра Шкрабуна,

вулиця Михайла Омеляновича-Павленка.

Більшість земельних ділянок на цих новостворених вулицях належить вінничанам—учасникам АТО.

Короткі біографічні довідки на українських військовиків, імена яких одержали нові вулиці, подаються в інфографіці, створеній Андрієм Янченком.

 
 
 
 
Насправді Василь Тютюнник мав звання за посадою полковника Армії УНР, а не генерала 
 Автор інфографіки помилився - насправді героя звати Дмитро Шкрабун
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.