Українській Гельсінській групі - 40 років. ПРОГРАМА ЗАХОДІВ

Сорок років тому за ініціативи письменника й філософа Миколи Руденка, генерала радянської армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук’яненка був започаткований український гельсінський правозахисний рух.

Програма заходів до відзначення 40-річчя Української гельсінської групи оновлюється, тож слідкуйте за змінами на сайті та у соціальних мережах Українського інституту національної пам’яті.

8 листопада

10.00: відкриття виставки "В’язні сумління" про історію українського правозахисного руху 1970-1980-х років.

Місце проведення: Музей Національного університету "Києво-Могилянська академія" (вул. Сковороди, 2 (вхід із Контрактової площі, біля бібліотеки Антоновичів та Сонячного годинника).

11.00 – 17.00: круглий стіл "Український правозахисний рух 1970-1980-х років у боротьбі за права людини та українську державність". Програма дискусії за лінком.

Місце проведення: Музей Національного університету "Києво-Могилянська академія" (вул. Сковороди, 2).

9 листопада

10.00: спільна молитва на могилі Патріарха Володимира на Софійській площі за покійних членів Української гельсінської групи та інших політв’язнів.

По завершенню молитви – поїздка членів Української гельсінської групи, дисидентів і політв’язнів на Байкове кладовище, щоб відвідати могили Миколи Руденка, Надії Світличної, Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого, Оксани Мешко, В’ячеслава Чорновола, Івана та Леоніди Світличних, Михайлини Коцюбинської, Левка Горохівського, Євгена Сверстюка, Миколи Плахотнюка, Олеся Сергієнка.

Час уточнюється: зустріч членів Української гельсінської групи із Президентом України.

18.00: урочисті збори громадськості у Київському міському будинку вчителя (вул. Володимирська, 57).

У програмі виступи членів Української гельсінської групи, правозахисників, дисидентів, сестер Тельнюк, Марічки Бурмаки, Тараса Компаніченка, Марініти.

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка, Конгрес національних громад, Музей шістдесятництва, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих, Київський міський будинок вчителя, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Національний архівний фонд України.

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.