АНОНС: Виставка унікальних документів про Українську Гельсінську групу в Києві

До 40-ї річниці створення Української Гельсінської групи в рамках виставки "Кожна людина має право на свободу" архіви оприлюднять документи про боротьбу за права людини в СРСР у 1976-1988 роках.

"Кожна людина має право на свободу переконань i на вільне їх виявлення…" – із статті 19 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Ці слова у 1976 році стали життєвим кредо для Миколи Руденка, Олеся Бердника, Петра Григоренка, Івана Кандиби, Левка Лук’яненка, Мирослава Мариновича, Миколи Матусевича, Оксани Мешко, Ніни Строкатої, Олекси Тихого – засновників Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод.

До експозиції виставки, присвяченої борцям за свободу і права людини, увійшли документи із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву зарубіжної україніки, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України та Галузевого державного архіву Служби безпеки України.

Документи Української Гельсінської групи, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України, дозволять розкрити завдання, які ставили перед собою члени УГГ, їх боротьбу за права українських політичних в’язнів, співпрацю з міжнародними організаціями, діяльність Закордонного представництва Української Гельсінської групи тощо.

 Засновники Української Гельсінської групи. Фото з книжки спогадів Мирослава Мариновича "Всесвіт за колючим дротом"

Центральний державний архів зарубіжної україніки представить листи, звернення, повідомлення Українського національного об’єднання, Об’єднаних українських правозахисних груп, Комісії прав людини Світового конгресу вільних українців та інших закордонних українських представництв про підтримку діяльності УГГ в Україні, про відстоювання прав її членів та заходи, спрямовані на їх звільнення.

Світлини із фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного дозволять вдивитися в обличчя учасників тих подій, яким вистачило сміливості, сили волі для того, щоб в 1976 році відкрито заявити на весь світ про порушення радянським тоталітарним режимом основних прав людини. Під час відкриття виставки також буде демонструватися відеодобірка за кінодокументами із фондів архіву.

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України презентує листи членів Української Гельсінської групи Івана Кандиби, Левка Лук’яненка, Мирослава Мариновича, Леоніда Плюща, Миколи Руденка.

Документи із фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України розкриють форми і методи протидії органів державної безпеки УРСР розгортанню гельсінського руху в Україні.

На відкриття виставки запрошені члени УГГ, керівництво Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, Державної архівної служби України, представники Спілки архівістів України, працівники архівних установ, науковці, громадськість та ЗМІ.

7 листопада 2016 р., 13.00

Місце: ЦДАГО України (м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 8)

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.