В музеї Другої світової війни нагороджуватимуть "Народних Героїв"

7 травня 2016 року в головному корпусі Національного музею історії України у Другій світовій війні (Київ) відбудеться церемонія нагородження орденом "Народний Герой України".

Про це Історичній Правді повідомили організатори заходу.

Чергова церемонія стане символічною, адже відбудеться напередодні Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, зазначили організатори.

Вони підкреслили, що нагородження буде проводитися в Національному музею історії України у Другій світовій війні, де зберігається та вшановується пам’ять про учасників найбільшого мілітарного конфлікту ХХ ст., а з 2014 р. – ще й учасників війни на Сході України.

Серед 20 номінантів на нагородження:

Степан Чубенко (посмертно) – 16-літній сміливець із Краматорська, який одним із перших протидіяв окупантам. Саме він зірвав прапор "ДНР" з адміністративної будівлі Краматорська в липні 2014 р., згодом носив воду й їжу захисникам Краматорського аеропорту, влаштовував демонстрації в окупованому місті. Закатований терористами.

Павло Чайка – перший серед бійців АТО повний кавалер ордена "За мужність". Третю нагороду (І-го ступеня) він отримав за відвагу, виявлену в жорстокому бою під Дебальцевим у лютому 2015 р.

Вадим Свириденко – фельдшер 128-ї бригади, який дивом вижив у Дебальцівському котлі в лютому 2015 року. В результаті страшного обмороження втратив верхні й нижні кінцівки. Завдяки постійним тренуванням та винятковій силі волі вже почав користуватися протезами.

Олена та Володимир Куліші (посмертно) – подружжя волонтерів, яке загинуло в 2014 р. від рук бойовиків. Під час бомбардувань Олена та Володимир ховали сусідських дітей у своєму підвалі, надавали допомогу літнім сусідам, доставляли їжу українським солдатам, які перебували в Луганському аеропорту.

Сергій Шилов (посмертно) – командир 2-ї роти 8-го батальйону ДУК "Правий сектор". Його група тривалий час виконувала бойові завдання в районі сектора "М" (Маріуполь). 9 липня 2015 року Сергій підірвався на міні. Лікарі до останнього боролися за його життя, проте травми виявилися смертельними. 

Час і місце заходу: cубота, 7 травня о 12:00. Київ, вул. Лаврська, 27.

"Народний герой України" - недержавна нагорода, запроваджена волонтерами у 2015 р. Вручається за видатні заслуги в обороні незалежності України та волонтерської допомоги Збройним силам.

Наразі кавалерами ордену стали майже 200 осіб, серед яких – 140 військовослужбовців, 56 волонтерів, медиків, капеланів і журналістів, а також 4 політичних і громадських діячі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.