АНОНС: На «Книжковому Арсеналі» презентують книжку про іноземців в УПА

В УПА воювали не тільки українці. Серед повстанців були кримські татари, німці, бельгійці, голландці, вірмени, узбеки, грузини... Як вони туди потрапили? Що спонукало їх залишитися в українському підпіллі? Як вони почували себе у новій для них ролі? І яку роль відіграли вони самі?

Про це варто поговорити з автором книги про це непересічне явище Олегом Стецишиним.

"Ми можемо тільки пишатися тим фактом, що у визвольному русі ми не були самотніми. Адже навіть за умов цілковитої непідтримки провідними державами світу нашої боротьби за свободу, українців не залишили напризволяще пересічні громадяни цих країн. Право української нації на самовизначення зі зброєю в руках активно відстоювали представники практично усіх націй Центрально-Східної Європи", — каже журналіст і дослідник Олег Стецишин.

"Знищити Москву, як велику імперію, зможемо лише тоді, коли на всіх московських землях постануть самостійні національні держави. Іншої дороги немає", — зазначалося в інструкції ОУН.

Але не лише бандерівці прагнули допомагати визволенню інших, а й представники інших національностей ставали пліч-о-пліч з українцями в їхній боротьбі.

Де й коли відбулася перша Конференція поневолених народів Східної Європи й Азії, чиїм голосом мовило повстанське радіо "Афродита" англійською і французькою, звідки і для кого була в УПА халяльна їжа?

Як складалися долі 16-річного росіянина Чермошенцева, загадкового бойовика Келлера – одного з керівників Кенгірського повстання, та іноземців в лавах УПА?

Про ці та інші несподівані історичні факти у книжці Олега Стецишина "Бандерівський Інтернаціонал". Запитуйте видання на стенді видавництва "Комора".

23 квітня, 17:00

Місце: Мистецький Арсенал (м. Київ, вул. Лаврська, 10-12)

Організатори: "Мистецький Арсенал", Український інститут національної пам’яті за участі Центру досліджень визвольного руху.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.