Поляки та українці згадують річницю найбільшого повстання проти Росії

У Польщі цими днями згадують річницю Січневого повстання – збройного виступу поляків проти панування Російської імперії на їхніх землях.

Про це повідомляє Польське радіо.

Повстання розпочалося 22 січня 1863 року і тривало протягом двох років. Участь у битвах та виступах взяли понад 200 тисяч осіб, окрім поляків за зброю також взялися литовці, українці та білоруси.

Повстанці створили тимчасовий Національний уряд, зайняли російські казарми на терені Царства польського. До осені 1864 року відбулося майже 1200 битв, останні загони партизанів чинили опір до весни 1865. Учасники вимагали повного відновлення польської незалежності, подібно як і під час Листопадового повстання 1830–31 років лунав лозунг "За нашу і вашу свободу", скерований до інших народів, які жили на землях давньої Речі Посполитої.

Повстання зазнало поразки. Тисячі учасників загинули, близько 40 тисяч були вислані до Сибіру. Січневе повстання стало важливим символом для наступних поколінь поляків у боротьбі за незалежність.

У п’ятницю спеціальні заходи з нагоди 153 річниці повстання відбулися у Президентському палаці в Варшаві. Тематична виставка у суботу відкриється в Історичному музеї.

У Києві 23 січня проходить зустріч, присвячена річниці повстання - організатором заходу на терені музею "Київська фортеця", де в XIX сторіччі розстрілювали полонених повстанців, стало посольство Польщі в Україні.

У програмі - лекція про незнані елементи історії повстання та демонстрація фільму "Ескадрон".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.