В РОСІЇ ВІДМОВИЛИСЯ РОЗСЕКРЕЧУВАТИ АРХІВИ ЧК-НКВД-КГБ

Міжвідомча комісія із захисту державної таємниці (РФ) відмовилася розсекретити відомості про роботу спецслужб за період з 1917 по 1991 рік, незважаючи на звернення з цього приводу 60 тисяч росіян.

Про це повідомляє Meduza.

Відомості про методи роботи спецслужб зберігають актуальність, наголосили в установі.

У відповіді комісії, який опублікував адвокат з "Команди 29" Іван Павлов, говориться, що відомості про масові репресії (у тому числі розпорядження про розстріли) не є секретними.

Получили ответ на петицию о доступе к архивам ВЧК-НКВД-КГБ, которую подписали 60 тысяч человек. Комиссия по защите гост...

Опубликовано Иваном Павловым 19 января 2016 г.

У березня 2014 комісія з держтаємниці продовжила термін засекречування документів з архівів радянських органів держбезпеки на 30 років. На сайті Change.org петиція за розсекречення архівів зібрала 60 тисяч підписів.

Команда юристів "Команда 29" домагається розсекречення відомостей з архівів ВЧК-НКВД-КГБ. Зокрема, зараз ФСБ відмовляється розсекретити лист глави НКВС СРСР Миколи Єжова, яке дало початок справі "харбінців" (репресіям піддалися близько 30 тисяч осіб). При цьому цей лист уже розсекречено в Україні.

Лист вочевидь стосується масових репресій (інформація про які повинна бути відкрита за указом президента РФ 1992 року), але його не розсекречують на підставі висновку комісії з держтаємниці.

Також: "Архів СБУ оприлюднив документи про сталінські репресії. СКАНИ"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.