В Китаї зруйнували 36-метрову золоту статую Мао. ФОТО

В Китаї розібрали гігантську статую Мао Цзедуна, встановлену кілька днів тому. Провінція Хенань, мешканці якої збудували монумент - одна з найбільш постраждалих від голоду в часи Мао. Але саме в цих регіонах росте культ "Великого Керманича".

Про це повідомляє Guardian.

36-метровий монумент засновнику Комуністичної партії Китаю було встановлено у сільській місцевості провінції Хенань. Спорудження пам'ятника коштувало 3 млн юаней (близько $470 тис).

Фотографії "мега-Мао" стали вірусними в китайському інтернеті. Користувачі обурювалися несмаком авторів статуї, пофарбованої в золотий колір.

"Чому б не витратити ці три мільйони на місцеву освіту?" - висловив загальний настрій один із користувачів китайської соцмережі Weibo.

Серез інтернет-користувачів країн Заходу монумент теж викликав зливу "фотожаб" і жартів штибу "Мао, що сидить на унітазі".

 

Не минуло й кілька днів, як пам'ятник взялися розбирати. На оприлюднених фото видно, що руки і ноги "Великого Керманича" вже від'єднані від статуї. На тому місці, де була голова - чорна тканина.

Монумент розібрано за рішенням влади Китаю. Згідно з офіційним повідомленням, під час будівництва "було порушено узгоджувальний процес".

 

Керівник Дослідницького центру Мао Цзедуна Лю Цзянву наголосив, що мешканці провінції Хенань мріяли про те, щоб ім'я китайського революційного лідера було вшановане гідним меморіалом.

"В сучасному Китаї Мао є символом чесності та справедливості, - сказав Лю. - В серцях простих людей Мао Цзедун уособлює ці чесноти, ось люди і виявляють до нього такі емоції".

 

У грудні 2015 року контрольована китайським урядом англомовна газета Global Times повідомляла, що в сільськогосподарських регіонах КНР набирає сили культ Мао. У ряді провінцій будуються статуї і навіть храми на честь "Великого Керманича".

Провінція Хенань була епіцентром Великого китайського голоду 1959-61 рр., який став наслідком "Великого стрибка" - невдалої спроби Мао Цзедуна індустріалізувати країну. Внаслідок голоду вмерло від 10 до 30 млн громадян Китаю, з них у Хенань - близько 3 млн людей.

 

Нагадаємо, в серпні 2015 року окупаційна влада так званої "ДНР" пообіцяла знести пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932-33 рр., встановлений у Сніжнянському районі, який постраждав від голоду найбільше з усіх регіонів Української СРР.

Інші матеріали за темами КИТАЙ — МОНУМЕНТИ — ГОЛОДОМОР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.