Польща й далі зноситиме радянські пам'ятники - посол у РФ

Рішення влади Польщі щодо демонтажу того чи іншого пам'ятника часів радянської епохи не суперечить міжнародним зобов'язанням Варшави.

Про це в інтерв'ю Інтерфакс заявила посол Польщі в РФ Катажина Пелчинська-Наленч.

За словами дипломата, прийняті Польщею зобов'язання стосуються тільки кладовищ та місць поховань, і їх польська влада старанно виконує.

Але символічні пам'ятники, під якими немає поховань, не потрапляють в ці списки, оскільки "не охороняються міжнародними угодами, в тому числі і двосторонніми угодами між Польщею та Росією".

Таких монументів на території Польщі знаходиться близько 290, додала посол.

"Це так звані пам'ятники подяки Червоної Армії, які були поставлені в Польщі після 1945-го року і це не було рішенням польського народу, - зазначила Пелчинська-Наленч. - Червона армія сприймається в Росії як армія, яка перемогла фашизм, і це правда. Але ми знаємо, що вона також підпорядкувала собі країни Центральної Європи, у тому числі Польщу, в 1939-1941 рр. і після 45-го року. Польща припинила бути вільною країною".

За її словами, в результаті дій Червоної армії тисячі польських громадян загинули, були заслані або відправлені до в'язниці.

"З цим теж асоціюється Червона Армія, - підкресилал дипломат. - Тому символічні пам'ятники подяки сприймаються як символ радянського панування в Польщі, і вони встановлювалися тоді як символ радянського панування. І сьогодні, коли місцеві влади приймають рішення про демонтаж пам'ятників, вони керуються цими історичними причинами та побажаннями місцевого населення".

Як відомо, напередодні у польському місті Мелець було демонтовано пам'ятник подяки Червоної Армії.

МЗС РФ висловив осуд рішенням польської влади, заявивши, що польська сторона порушила ряд домовленостей між Росією та Польщею.

Нагадаємо, восени 2011 року в центрі Варшави було демонтовано пам'ятник воїнам-червоноармійцям.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.