Музей Шевченка працює для людей з особливими потребами

В Національному музеї Тараса Шевченка відбулася презентація комплексної програми для людей з інвалідністю "Музей без бар’єрів: від теорії до практики".

Про це повідомляє офіційний сайт музею.

 "Музей без бар’єрів: від теорії до практики" – масштабна програма Національного музею Тараса Шевченка, спрямована на інтеграцію людей з особливими потребами та людей з інвалідністю в загальний соціальний та культурний простір країни.

У співпраці з громадськими організаціями в напрямку долання бар’єрів в сфері культури було проведено серію тренінгів по роботі з відвідувачами з інвалідністю.

Співробітники музею Шевченка спільно зі спеціалістами розробляють спеціалізовані програми для дітей з аутизмом, методичні рекомендації по роботі музеїв з людьми з інвалідністю.

В результаті музей регулярно відвідують діти з порушенням зору, проводяться спеціальні екскурсії для дітей з аутизмом та синдромом Дауна, та дорослих з інвалідністю різної нозології. 

НТМШ – один із небагатьох музеїв не лише Києва, але й України, що обладнаний спеціальними пандусами та ліфтами, внаслідок чого відвідання музею людьми з обмеженими можливостями взагалі може відбуватися.

Колектив музею продемонстрував, як, подолавши психологічні бар’єри, можна просто і весело проводити час у музеї дітям та дорослим з інвалідністю на майстер-класах та екскурсіях.

Музейні працівники розказали про головні засади роботи з відвідувачами з інвалідністю, про шляхи адаптації музейної справи та про заходи в рамках програм.

Також відбулися виступи представників громадських організацій з прав інвалідів, що тісно співпрацюють з Музеєм.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.