Чиновники зірвали показ фільму "Катинь" у Санкт-Петербурзі

Санкт-Петербурзьке відділення науково-інформаційного центру "Меморіал" (РФ) відмовилося від анонсованого показу художнього фільму Анджея Вайди "Катинь".

Про це повідомляє Російська служба ВВС.

Причиною такого рішення став електронний лист на адресу "Меморіалу" за підписом керівника управління міністерства культури Росії в Північно-Західному федеральному окрузі Сєрґєя Булавского.

У листі чиновника "доводиться до відома", що федеральне законодавство забороняє показ фільму на території РФ без прокатного посвідчення.

Далі йдеться про можливе притягнення до відповідальності тих, хто цей закон порушить.

За словами представників "Меморіалу", вони "прислухаються до попередження", незважаючи на те, що мають дозвіл на некомерційний показ від режисера фільму, а також те, що картина є фестивальною, тобто наявність посвідчення для її показу - не обов'язкова.

Нагадаємо, в листопаді 2015 року мін'юст РФ визнав науково-інформаційний центр "Меморіал" "іноземним агентом".

Тоді ж міністерство юстиції РФ звинуватило один із підрозділів "Меморіалу" в тому, що його діяльність "підриває основи конституційного ладу РФ".

Фільм "Катинь" польського режисера Вайди був знятий в 2007 році на основі повісті Анджея Мулярчика "Post Mortem - Катинська повість" і з використанням щоденників польських офіцерів. Він розповідає про розстріл польських військовополонених, в'язнів Козельського табору, смоленським управлінням НКВД (Народного комісаріату внутрішніх справ) СРСР навесні 1940 року в Катинському лісі.

У Росії картина неодноразово демонструвалася в різних кінотеатрах. В Петербурзі стрічку планувалося показати в рамках програми польського кіно, представити його мав керівник програм Польського інституту в Санкт-Петербурзі Юрій Шуйський.

Восени 1939 року радянські війська, що вступили на територію Польщі, за наказом Сталіна вивезли в СРСР польських офіцерів та представників інтелігенції - загалом понад 20 тисяч чоловік. Переважну більшість із них співробітники НКВД розстріляли у Катинських лісах під Смоленськом та інших регіонах СРСР, в тому числі й на території України.

В радянські часи вважалося, що розстріли польських громадян здійснили нацисти. У листопаді 2010 року Держдума РФ визнала, що катинський злочин був здійснений за прямою вказівкою Сталіна та інших радянських керівників.

Онук Сталіна Євген Джугашвілі подав позов, у якому просив стягнути з депутатів РФ, які голосували за прийняття заяви про Катинь, 100 млн рублів у якості компенсації.

У січні 2011 року Верховний Суд РФ визнав законним засекречення документів Катинської справи.

У грудні 2012 року ФСБ відмовилася реабілітувати жертв Катинської трагедії, про що просили родичі загиблих.

У квітні 2012 року Європейський суд з прав людини визнав військовим злочином розстріли спецслужбами СРСР польських громадян у 1940 році.

У березні 2014 року учасники сепаратистського мітингу під консульством Польщі в Одесі звинуватили у Катинських розстрілах Організацію українських націоналістів (бандерівців).

Все за темою "КАТИНЬ"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.