"Різанина чи перемога?" У Львові говоритимуть про Коліївщину

Завтра у Львові відбудеться семінар-розмова про гайдамацьке повстання в Умані 1768 року.

Про це ІП повідомили організатори заходу.

Тема семінару: "Уманська різанина чи уманська перемога 1768?: "дві сторони" чотирьох історичних пам’ятей".

Час і місце: четвер, 26 листопада о 14:00 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України (м. Львів, вул. Винниченка, 24).

Основний доповідач – доктор історичних наук Тарас Чухліб.

Запрошені до дискусії науковці-історики: Леонід Зашкільняк, Микола Крикун, Ігор Скочиляс, Вадим Ададуров, Вадим Задунайський та ін.

Модератор - доктор історичних наук Андрій Гречило.

Організатори: Науково-дослідний інститут козацтва, Наукове товариство Шевченка у Львові, Інститут української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України, Центр досліджень Визвольного Руху.

Нагадаємо, днями в Умані відкрито монумент лідерам гайдамацького повстання - запорожцю Максиму Залізняку та сотнику Івану Гонті.

Коліївщина — селянсько-козацьке повстання 1768-69 рр. проти кріпосницького, релігійного та національного гніту правобережного українського населення в Речі Посполитій.

Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху XVIII сторіччя. Гайдамаками називали себе повстанці Київщини, Волині і Поділля, які боролися проти соціального пригноблення і безчинств шляхти, яка в ті часи влаштувала війну проти короля Польщі.

Повстання увінчалося масовими розправами над католицьким та єврейським населенням. Було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки — страчені або заслані на Далекий Схід.

ТАКОЖ: На Черкащині на постамент від Кірова встановили Гонту

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.