У Києві - дискусія про досвід декомунізації Східної Європи та України

7 жовтня в рамках "Школи викраденої Європи" відбудеться панельна дискусія "Декомунізація у Східній Європі: Досягнуто? Забуто? Провалено?"

Про це Історичній Правді повідомили організатори заходу.

Мета цієї дискусії - зробити обговорення процесу декомунізації в Україні відкритим для ширшого європейського середовища.

Також ідеться про переосмислення декомунізації з перспективи теперішнього російсько-українського конфлікту.

Досвід декомунізації Східної Європи після 1989 року був різноманітним. У той час, як у Польщі та в Чехії декомунізація попри деякі порушення та недоліки, стала частиною успішного переходу до демократії - на Балканах війна, що вибухнула внаслідок розпаду Югославії, не залишила простору для декомунізації та посприяла виникненню "Югоностальгії".

Тепер, в умовах війни Україна намагається слідувати польському "шляху до успіху".

Чи допоможе декомунізація залишити позаду радянську спадщину, вплив якої є одним із чинників проросійського сепаратизму на Донбасі та в Криму, чи вона розколе націю ще більше?

Чи можна розуміти декомунізацію в Україні як антиколоніальну боротьбу в постколоніальну добу? І чи мали б ми зараз в Європі війну, якби Росія свого часу завершила декомунізацію та дерадянізацію?

Про це дискутуватимуть: Катерина Дьоготь (Кельн, Німеччина/Москва), Славенка Дракулич (Загреб, Хорватія), Микола Рябчук (Київ) та Марсі Шор (Єль, США). Модератор – Павел Марчевський (Відень/Варшава)

7 жовтня (середа), 19:00

Адреса: Будинок одягу (м. Київ, площа Львівська, 8)

Вхід вільний

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.