Виставку “Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ” відкриють у Харкові

Інститут національної пам’яті Польщі спільно із Українським інститутом національної пам’яті та Харківським історичним музеєм запрошують відвідати виставку «Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ», яка присвячена 75-м роковинам цих трагічних подій.

Документи і фотоматеріали з польських, британських, німецьких та радянських архівів розповідають про долі польських громадян — жертв двох тоталітарних режимів. 

Сталінська версія комунізму та гітлерівський нацизм у своїх злочинах доводять граничну подібність між собою. І поляки, і українці у повній мірі відчули їх злочинну природу.

Обидва тоталітарних режими розпочинали досягнення своїх цілей із винищення найбільш інтелектуально обдарованих, а тому – самодостатніх та не схильних до конформізму представників підкорених народів.

Навесні 1940 року співробітники НКВД СРСР за прямим наказом Сталіна, Берії та за схваленням Політбюро ЦК ВКП(б) знищили близька 22 тисяч польських громадян – поляків, українців, євреїв, німців та представників інших національностей, що населяли тоді Польську Республіку.

У історію це увійшло як "Катинський злочин", за першою знахідкою місця поховань жертв масових розстрілів у Катині, що неподалік Смоленську. У Харкові з цього числа розстріляли 4302 особи – бранців Старобільського табору та в’язнів тюрем Західної України.

Нацисти на окупованих територіях також розпочали масштабні дії, метою яких було обезголовлення польської нації – так звана, Акція АБ (акція умиротворення з нім. Außerordentliche Befriedungsaktion).

Розстріли професорів та знищення видатних представників культури відбувалося одночасно із подіями Катинського злочину у СРСР і у подібний спосіб.

Виставку відкриватимуть Генеральний консул Республіки Польща у Харкові Станіслав Лукасік, Радник Голови УІНП Олександр Зінченко. Очікується присутність Голови Харківської обласної державної адміністрації Ігоря Райніна.

10 вересня о 12.00

Місце: Харківський історичний музей (м. Харків, вул. Університетська, 5)

Вхід вільний

Виставку підготував Інститут національної пам’яті Польщі. Українська версія постала у співпраці із Українським інститутом національної пам’яті. Співорганізаторами презентації виставки у Харкові є Генеральне консульство Республіки Польща у Харкові, Департамент культури та туризму ХОДА та Харківський історичний музей.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.