В Україні встановили 124 меморіальні дошки загиблим героям

За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, в Україні встановили 124 меморіальні дошки загиблим героям. Увічнення пам’яті військових, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України, триває.

Україна вшановує пам’ять військових, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України у 2014 році. За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, уже встановлено 124 меморіальні дошки по всій країні.

Найбільше відзнак з’явилося у Житомирській області – 20, Чернігівській – 15, Кіровоградській – 13.

"У містах і селах, де жили чи працювали військові, які загинули на сході України, громадськість та місцева влада організували увічнення пам’яті загиблих героїв. Зокрема, на їх честь встановлюють дошки на будинках, де мешкали загиблі вояки, на навчальних закладах, де вони навчалися", – розповів співробітник Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко.

Наприклад, у м. Дніпродзержинську (Дніпропетровська область) у загальноосвітній школі № 18 школярі створили стіну пам’яті дванадцяти земляків, які загинули в боях.

У Чернігові урочисто відкрили меморіальну дошку загиблим в АТО мешканцям міста.

На Волині у м. Володимирі-Волинському з’явилася дошка пошани загиблим волинянам – учасникам війни на сході України та Героям Небесної сотні.

 

Пам’ятний знак співробітнику спецпідрозділу "Альфа" СБУ Руслану Лужевському, який одним з перших загинув на цій війні, односельці встановили в центрі с. Волошинівка на Київщині.

Військовим, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України, посмертно  присвоюють звання почесних мешканців населених пунктів. Зокрема, у вересні Ужгородська міська рада ухвалила рішення про присвоєння звання "Почесний громадянин м. Ужгорода" (посмертно) сімом загиблим в боях на сході України ужгородцям: Георгієву Дмитру, Білоброву Юрію, Чорноусу Володимиру, Коренівському Сергію, Реготуну Олегу, Попадинцю Олександру та Мартину Сергію.

Імена загиблих випускників-героїв присвоюють навчальним закладам, які виховали патріотів. У Києві школа № 275 відтепер має ім’я лейтенанта Національної гвардії Володимира Кравчука, а Олександрівська сільська рада Буринського р-ну Сумської області присвоїла місцевому навчально-виховному комплексу ім’я старшого лейтенанта Збройних сил України Олексія Коровенкова, який загинув при виконанні бойового завдання у Луганській області.

 Імена випускників-героїв присвоюють загальноосвітнім школам

Ще раніше Український інститут національної пам’яті розробив Рекомендації для місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо заходів, пов’язаних із героїзацією осіб, які віддали життя за незалежність України, вшанування їх пам’яті, патріотичного виховання та консолідації Українського народу.

Увічнення пам’яті загиблих героїв триває, відтак дані будуть оновлюватися.

 

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.