В Україні встановили 124 меморіальні дошки загиблим героям

За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, в Україні встановили 124 меморіальні дошки загиблим героям. Увічнення пам’яті військових, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України, триває.

Україна вшановує пам’ять військових, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України у 2014 році. За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, уже встановлено 124 меморіальні дошки по всій країні.

Найбільше відзнак з’явилося у Житомирській області – 20, Чернігівській – 15, Кіровоградській – 13.

"У містах і селах, де жили чи працювали військові, які загинули на сході України, громадськість та місцева влада організували увічнення пам’яті загиблих героїв. Зокрема, на їх честь встановлюють дошки на будинках, де мешкали загиблі вояки, на навчальних закладах, де вони навчалися", – розповів співробітник Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко.

Наприклад, у м. Дніпродзержинську (Дніпропетровська область) у загальноосвітній школі № 18 школярі створили стіну пам’яті дванадцяти земляків, які загинули в боях.

У Чернігові урочисто відкрили меморіальну дошку загиблим в АТО мешканцям міста.

На Волині у м. Володимирі-Волинському з’явилася дошка пошани загиблим волинянам – учасникам війни на сході України та Героям Небесної сотні.

 

Пам’ятний знак співробітнику спецпідрозділу "Альфа" СБУ Руслану Лужевському, який одним з перших загинув на цій війні, односельці встановили в центрі с. Волошинівка на Київщині.

Військовим, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України, посмертно  присвоюють звання почесних мешканців населених пунктів. Зокрема, у вересні Ужгородська міська рада ухвалила рішення про присвоєння звання "Почесний громадянин м. Ужгорода" (посмертно) сімом загиблим в боях на сході України ужгородцям: Георгієву Дмитру, Білоброву Юрію, Чорноусу Володимиру, Коренівському Сергію, Реготуну Олегу, Попадинцю Олександру та Мартину Сергію.

Імена загиблих випускників-героїв присвоюють навчальним закладам, які виховали патріотів. У Києві школа № 275 відтепер має ім’я лейтенанта Національної гвардії Володимира Кравчука, а Олександрівська сільська рада Буринського р-ну Сумської області присвоїла місцевому навчально-виховному комплексу ім’я старшого лейтенанта Збройних сил України Олексія Коровенкова, який загинув при виконанні бойового завдання у Луганській області.

 Імена випускників-героїв присвоюють загальноосвітнім школам

Ще раніше Український інститут національної пам’яті розробив Рекомендації для місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо заходів, пов’язаних із героїзацією осіб, які віддали життя за незалежність України, вшанування їх пам’яті, патріотичного виховання та консолідації Українського народу.

Увічнення пам’яті загиблих героїв триває, відтак дані будуть оновлюватися.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.