Китайці відкривають архіви про війну з Японією. ФОТО

Державний архів Китайської народної республіки 31 серпня розмістив на своєму офіційному сайті восьму серію відеоматеріалів про китайський опір Японській імперії в 1930-40-х роках.

Цього разу історики розсекретили документи про битву за Нанкін, повідомляє Міжнародне радіо Китаю.

Ідеться про японсько-китайську війну 1937-45 років, яка вважається частиною Другої світової війни. В сучасній історіографії КНР вона має назву "Війна опору китайського народу японським загарбникам".

Згідно з поясненням до восьмої серії відеоматеріалів, після захоплення Шанхая японські війська планували нанести удар по столиці Китаю - м. Нанкін. 1 грудня 1937 японська армія почала наступ на місто за трьома напрямками.

 

Чан Кайши призначив Тан Шенчжи командувачем столичного гарнізону, який захищав Нанкін. На початку грудня японці захопили Чженьцзян, Цзюйжун, Лішуй, прорвали оборонні позиції на околиці Нанкіна і підійшли до міста.

 

7 грудня японці почали облогу столиці, з ними героїчно боролись китайські війська. 12 грудня за указом Чан Кайши Тан Шенчжи віддав наказ відступати. 13 грудня Нанкін був окупований японською армією, яка влаштувала в місті нелюдську різанину, повідомляє китайське видання.

Інше за темою "Китай"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.