Спецпроект

У Музеї Голодомору - виставка про допомогу США у 1920-х

До дня незалежності США Національний музей "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" презентує міжнародну виставку "Американська допомога голодуючій Україні. 1921–1923 роки".

Про це повідомляє прес-служба музею.

Завдяки безкорисливій допомозі благодійних організацій США було врятовано від голодної смерті мільйони українських громадян, йдеться в повідомленні.

Філантропна діяльність іноземців викликала щиру вдячність та повагу населення. Прагнучи применшити авторитет американських благодійників радянське керівництво затаврувало їх як "шпигунів" та "контрреволюціонерів".

Організатори заходу прагнуть відновити історичну справедливість й активізувати діалог між українським та американським народами, дослідити причини голодомору 1921–1922 рр. в Україні, розкрити значення й форми американської благодійної допомоги, висвітлити відносини й ставлення радянського уряду до іноземних організацій.

Експозиція виставки складається з інформаційних плакатів, архівних документів у виставкових вітринах, відеофільму та екранного панно.

В експозиції представлено оригінальні архівні документи, світлини, періодичні видання й листівки, які висвітлюють діяльність американських благодійних організацій в Україні упродовж 1921–1923 рр.

Захід організовано спільно з благодійним фондом "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" та Інститутом юдаїки за підтримки посольства США в Україні 9 липня 2014 року о 15.00

Відкриття виставки: 9 липня 2014 року о 15:00. Зала пам’яті Національного музею "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні", Київ, вул. Лаврська, 3.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.