Спецпроект

Українці інспектували меморіали Червоній армії в Угорщині. ФОТО

Українські пошуковці і чиновники провели моніторинг меморіалів та пам'ятників воїнам Червоної Армії в Угорщині.

Моніторинг здійснено за завданням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни, політичних репресій та депортацій при Кабміні, повідомляє сайт ВГО "Союз "Народна пам'ять".

Представник комісії Олексій Златогорський (директор ДП "Волинські старожитності") та голова Київської міської громадської організації "Військові меморіали ім. Сагайдачного" Владислав Зварич оглянули військові меморіали - з фотофіксацією - у населених пунктах Фельчут, Мезоковешд, Сент-Іштван, Мезочат, Хайдунанаш, Нагікалло, Нюрбатор.

Українська сторона висловила особисту подяку представнику Міністерства оборони Угорщини Андро Біро, який забезпечував співпрацю з місцевою владою.

У військовому меморіалі міста Фельчут - на північно-заході Угорщини, недалеко від Будапешта, - було чотири братські могили. У них, за даними Подільського архіву, поховані 34 бійця. Була табличка "Рядовий Костянтин Григорович Фіногенов, загинув 10.01.1945 р."

За інформацією, отриманою від місцевих жителів, нинішній прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан ініціював перенесення поховання на місцеве реформаторське кладовище - роботи були узгоджені лише з представником Російської Федерації, хоча в переговорах повинні були брати участь представники України та Молдови.

Ексгумація поховань проводилася з порушенням археологічних досліджень: не були визначені межі досліджень, не зачищались стінки розкопу, і дно розкопу на межі виявлення поховань.

Саме поховання не досліджувалося. Останки виймалися совковою лопатою разом із землею, що навіть з моральної сторони не є допустимим, обурилися пошуковці.

Після втручання представників Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни, політичних репресій та депортацій при кабінеті Міністрів України, роботи були зупинені.

В ході переговорів було досягнуто взаєморозуміння з представниками Угорщини та Росії щодо проведення пошукових робіт.

Під час розкопом професійні археологи виявили біля поховання №3 ложку-виделку з вигравіруваним ім'ям "Рудаков" - за документами ОБД "Меморіал", цей старший сержант перепохований 1957 року в Будапешті...

Планується продовжувати моніторинг пов'язаних з Україною військових пам'ятників та меморіалів Другої світової війни на території Угорщини.

Дивіться також: "Бійці АТО з почестями поховали червоноармійця. ФОТО"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.